Переглядаючи фото вояків ОУН - УПА, отримую неймовірний заряд енергії. Поринаю в минуле, приємні відчуття тих часів огортають мою душу...
Хотів запровадити спеціальну тему, де головними частинами дописів будуть саме фотографії. Щоб тема виглядала впорядковано й гарно, попросив би не розводити тут ніяких дискусій, а просто вставляти фото із невеличким коментарем і посиланням на фото(якщо можна).
Білінчук Дмитро, син Дмитра, "Хмара" (1919-24.VІ.1953). Сотенний. Місце народження: с. Жаб'є (тепер Верховина). Підступно схоплений МГБ 1952 р. і розстріляний в Лук'янівській тюрмі Києва. Особу ідентифіковано багатьма учасниками УПА (Мирослав Симчич, Михайло Симчич, Євдокія Шкондеюк), а також рідним братом Михайлом Білінчуком. За свідченнями Юрія Паєвського, Михайла Симчича, Івана Мицканюка та багатьох інших, причетний до формування цього повстанського архіву. http://kray.ridne.net/node/114
Зліва — Білінчук Дмитро, "Хмара"; поруч з ним — "Галайда". Далі — Кузьменюк Петро, син Івана, "Кордуб" (?-середина 90-х рр.). Місце народження: с. Старі Кути Косівського р-ну, агент МГБ(по морді одразу видно), причетний до знищення багатьох повстанців. Проживав під чужим прізвищем у Рожнятівському р-ні Івано-Франківської обл., за непідтвердженими даними, помер там само. Крайній справа— Матійчук Іван, "Червоний" (?-1952), Кущовий провідник. Місце народження та загибелі: с. Хімчин Косівського р-ну. http://kray.ridne.net/node/110
Зліва — Білінчук Василь, "Сибіряк". Справа — Дебринюк Іван, син Миколи, "Непорадний" (1927-1952). Місце народження: с. Трійця Снятинського р-ну Івано-Франківської обл. Кулеметник сотні Дмитра Білінчука-"Хмари". Розстрілявши зі свого ДП-27 командирський легковик МГБ і вбивши чотирьох офіцерів, загинув поблизу Косова. http://kray.ridne.net/node/105
Фотографія Василя Стуса з кримінальної справи 1980. Позаду вже багато страждань, попереду ще багато болю, але погляд незламний. І дуже промовисте: "От подписи отказался".
Сьогодні йому виповнилось б 75 років... Василя Стуса справедливо називають найбільшим духовним поетом України XX століття. Він обрав собі дорогу добра, честі і справедливості. Він був абсолютно безкомпромісний, через те зазнавав постійних переслідувань з боку радянського режиму. Вперше поета засуджено у 1972 році на 8 років ув'язнення. Нетривале перебування на волі завершилося новим арештом і судом. Саме на другому суді зійшлися шляхи Василя Стуса і Віктора Медведчука.
На "чесному" і "справедливому" суді, де Стуса звинувачували в антирадянській діяльності, його адвокат (від якого Стус попередньо відмовився) вимагав щоб його підзахисному дали найбільший строк. Що і сталося. Суд засудив В. Стуса до максимального покарання - 10 років таборів особливого режиму і 5 років вислання. Закінчивши читати вирок, суддя без всякої паузи заявив: „Суд закінчений".
„Кати! Ви мені і останнього слова не дали сказати!" - вигукнув Василь Стус. На побаченні після суду сказав дружині, що такого терміну він не витримає. Тоді поетові було 42 роки.
4 вересня 1985 року в тюремному карцері табору особливого режиму ВС-389/36 села Кучино Чусовського району Пермської області радянських таборів для політв'язнів перестало битися серце великого сина України Василя Стуса.
Шугай
Повідомлень: 2781
Звідки: Львів
Написане:
20 березня 2013, 01:20
Хто зображений:
Зліва праворуч сидять: Степан Охримович, Володимир Калинович, Володимир Ерденбергер, Євген Пеленський, Богдан Чехут, Осип Грицак, Роман Ерденбергер, Михайло Поточняк. Стоять: Осип Тюшка, четвертим стоїть Степан Бандера...
http://www.cdvr.org.ua/photoarchive/
Однією з найвидатніших постатей молодіжного руху в 1920-х роках в Галичині був Степан Охримович, який, власне, і ввів у політичну діяльність свого молодшого колегу по Стрийській гімназії Степана Бандеру. Знайшовши в бібліотеці місцевої "Просвіти" праці Миколи Міхновського, зокрема його "Самостійну Україну", Охримович захопився ними, дав їх читати своїм друзям, зокрема й Степанові Бандері. В результаті виникла вже згадана "Організація Вищих Кляс Українських Гімназій"... (із книги Галини Гордасевич "Степан Бандера: людина і міф")
