•  Офіційний форум ВО "Свобода"  •  Початок  •  Зареєструватись  •  Пошук  •  Вхід
   
 Художнє слово. Пишемо самі... ))

Автор Повідомлення
Таня Танюша


Повідомлень: 672
Звідки: Одесская обл.

ПовідомленняНаписане: 30 квітня 2014, 12:47 Переглянути профілі учасників     Відіслати листа     Відповісти цитуючи     Догори

Нє не так.
-Ми підемо у Європу!!!
-Афігєть!!!,-сказала Росія
М.Джура


Повідомлень: 2715
Звідки: Кривий Ріг

ПовідомленняНаписане: 30 квітня 2014, 12:57 Переглянути профілі учасників     Відіслати листа     Відповісти цитуючи     Догори

Думаю, росія сказала інше слово: "нє піз*ь" і забрала Крим( для початку), ну, щоб клятим американцям не дістався. Ви помітили, що росіяни і досі думають, ніби Америка- це десь в Європі?

_________________
"ПЗКПТ!"- ПРУЧАЙСЯ ЗАВЖДИ КОЛИ ПРУЧАТИСЯ ТРЕБА!
Таня Танюша


Повідомлень: 672
Звідки: Одесская обл.

ПовідомленняНаписане: 30 квітня 2014, 13:35 Переглянути профілі учасників     Відіслати листа     Відповісти цитуючи     Догори

М.Джура написав:
Думаю, росія сказала інше слово: "нє піз*ь" і забрала Крим( для початку), ну, щоб клятим американцям не дістався. Ви помітили, що росіяни і досі думають, ніби Америка- це десь в Європі?

-Там нет зєльоних человечков.
"Афігєть", подумав окуліст,
і записав в історії хвороби президента: "Дальтонізм"
Глечик


Повідомлень: 578
Звідки: Україна

ПовідомленняНаписане: 01 травня 2014, 05:15 Переглянути профілі учасників     Відіслати листа     Відповісти цитуючи     Догори

Уодночас хочеться і дяді Воні відповісти - й від теми Художнє слово не відхилитися. Писака з мене не надто, - у школі в мене твір завжди займав зо 4-6 годин, але завжди був бездоганним.

У ФСБ обідня перерва. А тут оце, кат зна чого, чути крехтання одного сатруднічка за чашкою кохве з кон'яком. Бригадир інформаційного відділу каже:

-чого, це ти, Васіліч, так засмутілся сєводня? Што-та нє так?

-Та нє, фс'йо так, нічавво так паціхонку, толька вот вичіслілі мєня бєндєрофци, што я, тєє-то як його, бєндєрафци вичіслилі.

-А це-го так ти же вапщє уже "теє-то як його" навчился казать, як таварішь Возний в біндєравскай Наталкє-Палтавкє, сразу відна што с хахламі работаєш.

-Афігєть-с, таваріщь брігадзір! так точно, таваріщь брігадзір!

- Ну, нє фігій уже ж, розказуй фсьо як було.

- Нєтушкі, тилько їдне скажу: Іван Василічь мєняєт прафесію.

- Ну блін, ти уже нашимі фразамі заряділ. Но я тєб'я нє атпущю, уж больна хароший работнік.

- Та да ладна, проста какбє тут мєня вичіслілі, што я теє-то як його (гупає по столі так, що аж чашка з кохвем і кон'яком задзвеніла, проте не розбиласи), я мнагастаночьнік й нє дуже іскрєнє апщясь з німі. васпрєяціє пашло нє то.

-Да нічявво, нє пережівай, штоца прідумаєм. Ти гондо вазмі напеші што ані самі штігліци й вотсони какиєта.

-Євріка. Да уж, єці свідомиє єслі нєзаткнутся та уж павеселятся.

(Допиває кохве з кон'ячком, чистить зуби гуталіном, аби ілітним алкахолєм не дишать на ковпутєр і строчить далі свої поносні рядки работнік номер шесць тисяч п'ятсот і якийсь там, йван васільвич, що мєняє прафффессию).

-Кги-кги, а праффєссія-та харошая, вєсьолая, да й па-укгаински паписаць можна.

-Да блин, ну с табой вассиличь, не па укгаїнскі, а па біндєравскі. Нада ратацію кадраф праізвадіць. Я цєбя с мурманскими инфо-агентами памєняю.

-Нєц-нєц, я буду стараццо.

(схиляє голову над ковпутером і самаатвєржена човпе "клаву". та не Клаву, а "клаву"- оту шо клов'ятурою ше називається... )


Імена героїв з етичних міркувань змінено. Будь-яке співпадіння з реальними йменами - випадкові ;)
Дядя Ваня


Повідомлень: 4821
Звідки: Київ

ПовідомленняНаписане: 03 червня 2014, 15:31 Переглянути профілі учасників     Відіслати листа     Відповісти цитуючи     Догори

Перемир"я.
есей-треш, хоррор
По обіді оголосили перемир’я.
Треба було розібрати частини тіл для похоронів і відправлення на місця призову.
Спочатку розбирали ноги – тут було простіше – цивільні наліво – це місцеві, в чорно-синьо-червоні сепаратистські труни, частину військових теж, якщо можна було ідентифікувати взуття (російського виробництва), натівські – направо, у труни жовто-блакитні. Деякі ноги були обгорівши або без взуття – тому вирішено було просто поділити по-чесному порівну, спочатку старалися парувати – ліва нога-права нога, але згодом плюнули і складали все підряд. Ноги закінчилися, і залишилася одна – два варіанти – або хтось був одноногий або одну ногу хтось вкрав. Виявилося що одну одну потягнула місцева собака, знайшли дещо обгризену неподалік в кущах. Треба було поспішати, бо до кінця перемир’я залишалося десь дві години – а залишати влітку шматки якось не по-християнськи, та і смердітиме.
Тіла ідентифікували по стрічкам, якщо вони були, або по шевронам. Працювали мовчки, з-під лоба поглядаючи на ворога. Один сепаратист підійшов до бандерівця і попросив вогню. Всі напружилися, знали що той сепаратист був з Одеси. Бандерівець мовчки дістав запальничку з написом «Слава Україні», сепаратист покосився, але наблизив цигарку до полум’я. На якусь мить завмер, і очі сепаратиста і бандерівця зустрілися. Затягнувшись сепаратист кивнув і пішов розбирати голови і руки.
Високо над головами літав лелека, шукав гніздо. Щось загриміло, всі завмерли і подивилися в сторону де небо було затягнуте хмарами, і десь далеко блискало.
Час спливав, сутеніло, розмістивши труни в автомобілях позастрибували і поїхали в різні сторони.
Дядя Ваня


Повідомлень: 4821
Звідки: Київ

ПовідомленняНаписане: 01 липня 2014, 16:12 Переглянути профілі учасників     Відіслати листа     Відповісти цитуючи     Догори

СУПЕРСИМЕТРІЯ.
(Альтернативна історія)
«…Гіпотетичний фізичний принцип, за яким кожному типу елементарних частинок-бозонів відповідає свій тип ферміонів. Такі паровані частинки називаються суперпартнерами. Якщо принцип суперсиметрії справедливий, то він діє для частинок із дуже великою енергією — понад 1 ТеВ. Для відомих на початок 21 ст. частинок цей принцип порушений. Існують тільки непрямі свідчення того, що суперсиметрія може бути одним із принципів природи. Гіпотезу про існування суперсиметрії в природі першим висловив Міядзава Хіронарі в 1966…»

Всі випадкові паралелі є випадковими або є хворобливою уявою автора.


Після поразки Євромайдану почали одна за одним відділятися цілі області на Західній Україні. Оголосивши про відмову підпорядковуватися кривавій диктатурі Кривавого Диктатора Януковича було прийнято рішення утворити Західно-Українську Європейську Республіку (ЗУЄР) – і продовжувати рухатися до Європи самостійно. Ур’яди Європи вітали цей рішучий крок і оголосили про підтримку паралельно з нищівними санкціями проти офіційного Києва.
Але Кривавий Диктатор не був би Кривавим Диктатором, якби не вирушив розкатувати танками і громити «Градами» європрагнення прогресивної частини ще вчора єдиної України.
Партія Регіонів і КПУ були заборонені на території ЗУЄР, всі з очільників, хто не встиг втекти – були заарештовані, майно конфісковане. На території одного з маєтків одного з очільників в Карпатах було влаштовано базу відпочинку для онкохворих діточок.
Несподівано прийшла звістка, що опричники Кривавого Диктатора в Одесі розгромили наметове містечко прибічників євроінтеграції, загнали їх до Одеського Оперного театру і там спалили. Світ здригнувся.
Але Кривавий Диктатор продовжував наступ на «сепаратистів» - як називали тих, хто підтримував ЗУЄР. В Донецьку на криваві гроші було сформовано батальйон карателів «Донбас», його очолив опричник Кривавого Диктатора Іван Іванцов.
Симетричною відповіддю було створення Армії Порятунку України (АПУ) на території ЗУЄР.
Ввівши вєнний стан на території ЗУ Кривавий Диктатор вирушив у наступ. Оголосивши ультиматум «сепаратистам» опричники увійшли танками у Львів. Загинуло 25 мешканців Львову, з них 8 – цивільних. Захопивши воєнні частини АПУ озброїлася, отримавши міномети, БТРи, і навіть кілька танків. Ще якась кількість зброї надходила зі сторони Польщі, хоча офіційна Польща цей факт спростувала.
АПУ виставила блокпости на під’їзді до Львову – опричники періодично наступали, втрачаючи як живу силу так і техніку. Місцеві мешканці рішуче протидіяли діям опричників і тітушок, одягнених у військову форму.
15 травня опричникам і тітушкам вдалося захопити захоплену раніше міськраду в Івано-Франківську, цивільні громадяни які виступили проти опричників і тітушок були атаковані, кілька людей отримали поранення, п’ятеро загинули. Світ знову здригнувся від такого цинізму і бажання Кривавого Диктатора контролювати волелюбну частину бувшої єдиної України.
Війська і найманці Кривавого Диктатора продовжували авіаційний і мінометний обстріл ще вчора квітучих міст Західної України, особливо постраждали Чортків і Гусятин. Безліч біженців потягнулися до Польщі, Румунії і Молдови.
Тим часом Кривавий Диктатор сформував ще кілька каральних батальйонів, куди набирали бойовиків за гроші. Було також оголошено призив і мобілізацію.
На території волелюбної ЗУЄР було створено мобільні загони названі на честь героїв України – Степана Бандери, Романа Шухевича, та ін.
Воєнне протистояння захоплювало все більші території і все більше міст, сіл і ПГТ – армія ЗУЄР почала підривати колії залізниці, навчилися збивати гелікоптери армії Кривавого Диктатора і навіть збили кілька воєнних транспортних літаків. Світ аплодував стійкости і мужности волелюбного народу ЗУЄР. Але нажаль ані санкції ані рішучі протести світової спільноти не зупинили Кривавого Диктатора, і він продовжував воювати з народом, який хотів лише одного – достойного життя в спільній європейській родині, і кожна куля і снаряд був направлений проти такого прагнення, підриваючи будинки, розстрілюючи міста і села. І найстрашніше що воля і рішучість громадян ЗУЄР були міцними, і протистояння продовжувалось багато років знищуючи інфраструктуру, дороги, мости, крамниці, стадіони і помешкання, але це лише гартувало героїв і протистояння тривало ще довго, аж поки фінансові можливости Кривавого Диктатора не вичерпалися і він помер від інсульту у себе в Межигір’ї.
Дядя Ваня


Повідомлень: 4821
Звідки: Київ

ПовідомленняНаписане: 30 жовтня 2014, 17:54 Переглянути профілі учасників     Відіслати листа     Відповісти цитуючи     Догори

Дума про козака Гаврилюка


Ой полем широким, полем великим
Гуляв Козак Гаврилюк,
Гуляв до Києва, покинув родину.
Покинув дитину ішов воювати.
У городі Києві сидить цар ворог
Сидить на троні златом покритим
Їсть ананаси і рябчиками закусює

***


П"є козак, гуляє
Та на палац царя поглядає
Злою усмішкою кривиться
Від горілочки морщиться
А цар не спить, думу думає
Як йому козака Гаврилюка занепастити
Спіймали козака люди недобрії
Обрізали чуба козацького
Осоромили перед громадськістю
Козаковою жопою голою
Не злякався козак супостатів
Не зламали його звірі лютії
Друзі його зібралися
І визволили з темниці темної
І дав інтерв"ю демократичним засобам
Інформації народної, масової
Розказав про тортури і сором
І виклали все на ютьюбі


***

Не простив ганьби козак
Скочив на коня білого
Наростив чуба нового
І повів козаків у наступ
Погнали царя в країну дальнюю
Принесли свободу народу вкраїнському
На образах козака малювали
Пісні про козака складали
Не заспокоївся ірод-цар
Знову пішов війною
З гарматами і чеченами
неграми та удмуртами
на криваві гроші нанятими
Воювали козаки завзято
Відвоювали землі у ката
Що не відвоювали - розхуярили
Тіла ворожі по полях розкидали

***

Вернувся в столицю з перемогою
Отримав шаблю срібну іменную
Славили козака на біг-бордах
І у списки кандидатів взяли
Купили козаку костюма нового
Краватку на шию пов"язали
Привели на перини шовкові
І новенького джіпа подарували
Став козак Гаврилюк депутатом
Притягнув в столицю тата й мати
Дружину і діточок маленьких
Негоже депутатським діткам
Землю сиру пахати
Отримав козак квартиру
І на комунальні послуги льготи
Гострить козак Гаврилюк шаблю
Готується рубати олігархів
І іти війною
На окупанта що землі заграбали
Тільки треба трішки назбирати
Зброї нової, американської,
треба правильно голосувати
Як скаже лідер фракції.
І коли назбираємо
Всіх ворогів подолаємо

***

Козаку Гаврилюку слава
Ніколи не вмре не поляже
От нині до самого віка
Даруй йому Боже многії літа!
Пані Луся


Повідомлень: 1556
Звідки: Каховка-Краматорськ

ПовідомленняНаписане: 30 жовтня 2014, 23:11 Переглянути профілі учасників     Відіслати листа     Відповісти цитуючи     Догори

Браво.
А шо, пане дядю Ваню Хайзенбергу, слабо вам утнути щось таке про Гіркіна?
Тільки, як надумаєте, все ж не надто відривайтеся від реальності, бо отой "потужний" голос Руслани - це фантастика :)

_________________
...І нехай вони повиздихають, наші вороги!
Дядя Ваня


Повідомлень: 4821
Звідки: Київ

ПовідомленняНаписане: 31 жовтня 2014, 13:49 Переглянути профілі учасників     Відіслати листа     Відповісти цитуючи     Догори

На злобу дня коротенький двовірш

Хохли за газ
Здали Донбас
Дядя Ваня


Повідомлень: 4821
Звідки: Київ

ПовідомленняНаписане: 13 листопада 2014, 15:18 Переглянути профілі учасників     Відіслати листа     Відповісти цитуючи     Догори

Плавлений сирок "Дружба"

есей

Баба Валя повільно сунула по супермаркету.
Поспішати нікуди було, до улюбленого серіалу ще півтори години, розсаду – кімнатні квіти на продажу – були розсаджені в пластикові стаканчики, за комунальні послуги заплатила ще вчора, якраз видали пенсію, отож баба Валя вибралася на шопінг. Зважила пів-кіло яблук, невеличку капустину - на борщ, цукру на вагу, вермішелі. Десяток яєць. Яйця були не дуже великі, і дорогі, гривня 35 копійок за штуку. Але варене яйце через день можна собі дозволити. Півлітрову пляшечку олії. Вистачить, та і не донесе більше. Баба Валя йшла рядами сунучи перед собою бідну продуктову корзину українського пенсіонера.

Звичка рахувати. З роботи залишилася, працювала бухгалтером. Підходячи до каси вона чітко знала скільки коштує все разом, до копійки. Для тренування пам’яті корисно, восьмий десяток все-таки, і для бюджету. Не те щоб касирша навмисно хотіла надурити стару, може випадково щось вибила, або недорахувала.

В м’ясному відділі взяла все-таки пакетик з курячими кістками, можна зварити бульйон, частину – знайомому котику, що жив біля під’їзду. Несмаженого насіння – пташкам. Розваг у баби небагато.

Далі мимо рідів ковбас, консервів, різноманітних напоїв і соків, овочів і небачених фруктів. Молочний відділ. Кефіри, ряженки, різні упаковки з молоком, сметана, і ще щось таке чого баба ніколи не те що не пробувала – навіть не знала що то таке. Знизу на полиці лежали плавлені сирки. По сім гривень 49 копійок. Постоявши і подумавши, ще раз перерахувавши бюджет до наступної пенсії баба Валя пішла в сторону виходу. Але пройшовши кілька кроків, все-таки повернулася і взяла сирок.
Намастити на хліб (хліб купила ще вчора) – і з солодким чаєм! Невже не можна себе побалувати на старості років хоча б в пенсію? Корзина поскрипіла в сторону каси, задівши розмальовану фрау з маленькою собачкою на руках, собачка була в різнокольоровому світері, з гострим носом, вона гавкнула на бабу, хазяйка покосилася і зацокала в сторону напоїв.

«Лахудра» - подумала Баба Валя постукавши по кишені старенького пальта, в якому задзвеніли дрібні копійки під акуратно складеним пакетом. Вона завжди давала рівну суму без решти, за що її любили касири.
Дядя Ваня


Повідомлень: 4821
Звідки: Київ

ПовідомленняНаписане: 25 листопада 2014, 17:39 Переглянути профілі учасників     Відіслати листа     Відповісти цитуючи     Догори

Піду втоплюся у річці глибокій...


...шукати стануть, не скоро знайдуть.
Ти будеш плакать спливатимуть роки
Мене до смерті не зможеш забуть.

Був колись такий співак - Андрій Миколайчук.
Чому "був", мабуть і є, тільки давно не показували.
Автор-виконавець.
Ще одну пісню пам"ятаю - "Підпільний Кіндрат".

Підпільний Кіндрат
Підпільний Кіндрат
В надійному місці сховав автомат

Цікавий такий співак. Співав босим. Як покійна Цезарія Евора.
Лисий і босий.
Навіть десь на "Червоній Руті" виступав - був такий фестиваль часів упадку соціалізму і підйому національної свідомості.
Якось в кінці 90 чи на початку 00 повісили у нас на Будинку Культури афішу - "Андрій Миколайчук. Концерт". 18:00 чи 19:00, не пам"ятаю.
В нашому забутому Богом і Міністерством Культури Будинку Культури останній раз виступала Ада Роговцева, разом з Паперним, Євгеном.
Паперний відомий виключно по озвучуванню Доктора Лівсі з "Острову скарбів", і ще розказує анекдоти на якомусь національному каналі.
Ну Роговцева, понятно, звєзда.
Але це було десь ще в середині 80-х, епоха закату Застою і розквіту Перебудови, але ще тоді не все Перебудували, і кой-шо таки працювало, навіть наш Будинок Культури.
Так от Миколайчук. Концерт. 2 (ДВІ!) гривні. Це зараз за 2 грн. можна хіба що проїхати в метро, тоді можна було, виявляєтсья, доторкутися до мистецтва.
Смущала лише дата концерту - 01/04 - тобто перше квітня.
Багато хто не повірив. Щоб така зірка приїхала до нас? Та не може бути.
Але ближче до 18:00 чи 19:00, уже не пам"ятаю, почали таки підтягуватись.
Ми бахнули пляшку, з пластмасових стаканчиків, закусили чимось не дуже калорійним, і до часу зазначеному на афіші були абсолютно готові для мистецтва.
Як на гріх тоді вимикали світло в целях економії.
В часи пік.
Вобщєм темно, Будинок Культури, мистецька тусовка.
Надії мало, але ще не втрачено повністю.
Десь без 15 під"їзжає старенький опель, і з нього таки виходить зірка!
Перебалакавши з художнім керівником БК дістали чи акамулятор, чи електростанцію, зібрали по 2 грн., всілися на скриплячі стільці. До тих хто сумнівався послали гінців, і в залі було битком. Чоловік 80 не менше.
Заграла фонограма на високих частотах і зазвучали знайомі хіти, розбавлені невідомими широкому загалу піснями.
Співак традиційно виступав босим, у вишиванці, майже в темноті під жахливу фонограму. Всі були у захваті.
Жарти жартами, а об"їхавши десяток сіл маестро мав досить пристойну суму, тисячі півтори гривень!
Після концерту добили пляшку і ділилися враженнями.
Концертів не було давно, з часів здобуття незалежності, тому вражень було багато.
А світло увімкнули якраз коли старенький опель з зіркою від"їзжав від Будинку Культури в сторону Броварів.
"Піду втоплюся у річці глибооокій..." - весело співали ми ідучи додому.
Дядя Ваня


Повідомлень: 4821
Звідки: Київ

ПовідомленняНаписане: 16 січня 2015, 10:03 Переглянути профілі учасників     Відіслати листа     Відповісти цитуючи     Догори

Нерухомий податок
фельєтон

Місцева громада сиділа в сільраді і сумно чухала потилицю.
Місцева громада думала де взяти грошей.
Бо фінансування обрізали, а дороги в дірках, в школі дах протікає, вулиці не освітлені, статей багато - грошей - дуля з маком.
Уже було прийнято випити з горя і розійтися - але постукали в двері.
Принесли телеграму з Верховної Ради. У голови місцевої громади трусилися руки коли він читав.
Написали щоб місцева громада збирала податки з нерухомого майна.
Всі притихли. Не знали - радіти чи плакати.
Прикинули, порахували.
Останнім часом понаїхали, понабудували такого, що перевівши квадратні метри в українські гривні виходила така цифра що не тільки дороги - можна було б і тротуари заасфальтувати, і нову школу побудувати. І будинок культури.
Залишалося найскладніше - зібрати податки.
Місцева громада вирішила не відкладати справу і вирушила до найбільших хатинок.
Височенний паркан закривав від сторонніх поглядів чималу квадратуру.
Тисячі півтори. Мінус 150 *24=32400 - миттєво порахували і подзвонили.
"Хто там?" - спитали приємним голосом через домофон.
"Місцева громада" - чесно відповіли.
"Ми за податками. Іменем України з вас 30 тисяч" - скоромовкою і фальцетом проговорила Місцева громада в дірку мікрофону на домофоні.
В домофоні щось зашуміло, потім зареготали.
"Ідіть нах.й"
Місцева громада засмутилася.
Потопталися.
За парканом загавкало щось велике.
Зібравшись з духом подзвонили ще раз.
"Хто там?" - спитали таким же приємним голосом.
"Давайте хоч 25..."
Величезні ворота почали відкриватися і з-під них визирнула зубаста паща великої і дуже службової собаки.
Місцева громада не дочекавшись поки ворота відкриються повністю втекла городами.
Бігла громада дуже швидко, і захекалася.
Ногою постукали у хвіртку.
"Чого вам, синочки?"
"Баба Маня, давай докУменти, будемо податки збирати" - без зайвих церемоній озброївшись вимірювальними приладами ввалилася місцева громада на невеличке подвір"я задававши ненароком курку.
Обмірявши все, включаючи сіни, клуню, хлів і будку переляканого собаки стягнули з баби мані 300 гривень податку і попрямували до сусіда, діда Свирида, який беззубо посміхався місцевій громаді і привітався, піднявши старенького капелюха - "Доброздоров'я!"
Дядя Ваня


Повідомлень: 4821
Звідки: Київ

ПовідомленняНаписане: 29 травня 2015, 15:57 Переглянути профілі учасників     Відіслати листа     Відповісти цитуючи     Догори

Порошенко і пустота.

фантасмагоричний есей

Прокинувся Петро Олексійович в мавзолеї Леніна на Червоній площі.
Ошаліло помацав холодний мармур, і посилено кліпав очима – колись в дитинстві він прочитав у книзі Перельмана що так очі швидше звикнуть до темряви. Коли очі звикли і почали проступати обриси інтер’єру, зненацька увімкнулося яскраве світло, і очі деякий час звикали вже до світла.
Володимир Ілліч лежав посередині, лежав спокійно і без емоцій. Петро Олексійович перехрестився і не зводив очей з мумії. Раптом ззаду хтось торкнувся плеча чимось холодним. Обернувся - виявилось що то пам’ятник Іллічу з Бесарабки, який трагічно покінчив життя самогубством. Пам’ятник був без голови, голову він тримав у лівій руці, а правою вказівним пальцем показав на себе в гробу – Петро Олексійович повернувся і побачив що ліва рука скручена в дулю і направлена в його сторону. Пам’ятник позаду почав розплавлятися, як кіборг з другої частини «Термінатора» - і нарешті злився з мармуровою підлогою. Права частина обличчя Петра Олексійовича нервово пересмикнулася, а ліве око мумії почало повільно відкриватися, дивлячись прямо у вічі Президенту. Намацавши в кишені дорогого піджака шматок крейди, який взявся невідомо звідки, Петро Олексійович став навколішки і намалював навколо себе коло, сів посередині і став чогось чекати.
«Поднимите мне веки…. Ууу…!» пожартував хтось знайомим голосом…
Піднявшись з підлоги Петро Олексійович знову подивився на Володимира Ілліча, і рука і очі були в тому ж стані коли він вперше побачив його будучи піонером у далекому, дай Бог пам’яті, 1979 році.
«Петро Олексійович, що це ви тут, загораєте? А що за абстракція..?» продовжував жартувати знайомий голос чистою українською мовою.
«Володимир Володимирович…»!? Порошенко потиснув руку колезі, непомітно ногою намагаючись затерти коло на підлозі не забувши надати обличчю сурового вигляду.
«Ласкаво просимо» - привітався Путін і за руку вивів пана Порошенка з мавзолею. Там чекали багаточисельні репортери і журналісти які осліпили обох спалахами фотоапаратів, синхронно заклацали і запрацювали відеокамери. Підійшовши до мікрофону Володимир Володимирович постукав по ньому, і впевнившись що він працює заспівав приємним баритоном, причому голосом Кобзона – «Путін – хуйлоооо…!» «лалалалалалалалааа» - підхопили журналісти, «аааа….» - пройшлося ехом по Червоній площі… «лалалала»… весело підхопив Порошенко, «лалала…» - але зненацька журналісти зникли разом з камерами і фотоапаратами, і лише голос Петра Олексійовича звучав на пустій площі… «лалалала»…
Путін строго подивився на Порошенка. «А тепер пройдемо»…
Всередині похололо, але виду не подав. Путін знову взяв за руку Петра Олексійовича, і як в школі повів його за високий мур. На Спаській вежі почали бити куранти, і президенти крокували точно в такт. Бом… бом…. Бом… раптово почала вступати бас-гітара, підключились рвучкі акорди, вступив баян… «Комбат, батяня, батяня Комбат…» - зазвучала знайома пісня, на мавзолеї стояла група «Любе» у повному складі, але чомусь вдягнені у маршальські кітелі і каракулеві шапки. Лише барабанщик був у косоворотці і розфарбований як музиканти гурту «Кісс».
«…ти серце не прятал за спины ребят…» змахуючи сльозу підспівував Володимир Володимирович, потім клацнув пальцями і все стихло і зникло, замість гурту «Любе» на мавзолеї з’явився Гагарін, як правило він завжди посміхався, але цього разу він з докором дивився на Петра Олексійовича, і хитав головою… «Це не я! Я більше не буду» - хотів крикнути Порошенко, не зовсім розуміючи чого це раптом не він і що саме він більше не буде… але крик застряг у пересохлому горлі і вирвалося лише шипіння. «Випийте Боржомі» - протягнув склянку Володимир Володимирович. Промочивши горло захотілося чомусь співати. Але нічого крім «Взвейтесь кострами…» на думку не приходило.
«да –да… Петро Олексійович, ми піонери, дєті рабочіх»… - тихо сказав Володимир Володимирович і підморгнув. «Ходімо, екскурсія ще довга".
"Ось тут у нас Царь-Колокол… Царь-Пушка…" - монотонним голосом екскурсовода повів Володимир Володимирович Петра Олексійовича по всім визначним місцям. На самому цікавому місці біля пам’ятника Мініну і Пожарському, коли Путін якраз заглибився в історичні паралелі, зазвучали фанфари. Володимир Володимирович подивився на годинник – «…гм… щось я захопився… пора». З тяжким скрипом відчинилися ворота і під урочисту музику вийшла процесія, попереду йшов бувший Президент Саакашвілі з винуватим обличчям, у вишиванці, на якій була приколота гвардійська стрічка, перед собою на підносі, розписаному під «гжель» він ніс шапку Мономаха. Знову зазвучали фанфари і без особливих церемоній Путін вдягнув собі шапку на голову, і повернувся до Петра Олексійовича.
«А тепер кульмінація», і знову клацнув пальцями.
Почулися важкі кроки чогось величезного зі сторони Лубянки. Кроки наближалися – це ішов величезний Володимир з хрестом, на шиї у нього сидів маленький Володимир, з Володимирської гірки що в Києві, як дітей носять у школу, теж з хрестом в одній руці, і повітряними кульками у другій. Кульок було п’ять, біла, червона, жовта і дві сині. Перелізши через стіну, великий Володимир поклав долоню перед Володимиром Володимировичем, і той, пропустивши перед собою Петра Олексійовича, теж застрибнув. Володимир підняв Президентів високо над вежами, Путін перехрестивши руки, в шапці Мономаха оглядав простори, сідало сонце, навколо ні душі. «Лєпота…» - задоволено вимовив поглянувши на Петра Олексійовича і знову підморгнув.
Зістрибнули з долоні Володимира біля собору Васілія Блаженного.
З дзвінниці зазвучали святкові передзвони. З собору вийшов голий, бородатий і немитий чоловік, це Був Васілій Блаженний. Петро Олексійович помітив що на ньому теж нічого немає і стоїть він перед собором голий, лише в годиннику фірми «Apple». Васілій підійшов до Петра Олексійовича, взяв його за руку і повів, окаючи «…пОйдем милОк, пойдем, грешны, Господи, все Грешны… О Владыко Христе, Сыне Божий, Источниче жизни и просвещению, Долготерпеливый и Многомилостивый, подаждь нам славити пресвятое и преславное Твое имя бодренно во исповедании сердечном во вся дни живота нашего, до последняго часа. Елико хощеши, можеши, велика бо есть слава премногаго Твоего милосердия и непостижима всему рожденному естеству. Како претерпит язык наш, таковыя во радости и веселия исполни нас, телеснаго и духовнаго…»
Петро Олексійович заплакав, перехрестився і слухняно пішов за святим. Сонце майже сіло, останні промені освітлювали золоті верхівки храмів. Над головою Васілія з’явився ледь помітний німб, він ішов, і тримав за руку Петра Олексійовича, ішли вони босі і голі по Червоній і безлюдній площі, перед ними розтанули будівлі, спустився туман, і вони йшли далі і далі, поволі зникаючи в тумані.
Володимир Володимирович зітхнув, застрибнув на руку Володимиру, який весь цей час слухняно чекав, тримаючи долоню на бруківці.
Попрямував важкою ходою, несучи Президента в сторону Лубянки.
Маленький Володимир весело засміявся і відпустив кульки, вони полетіли високо вгору, підхоплені вітром, доганяючи промені сонця. Біла, червона, жовта і дві сині.
Мігалка


Повідомлень: 40
Звідки: зі Стрия

ПовідомленняНаписане: 13 червня 2015, 22:37 Переглянути профілі учасників     Відіслати листа     Відповісти цитуючи     Догори

я віршиків не пописую-зате я вродлива!!!
Дядя Ваня


Повідомлень: 4821
Звідки: Київ

ПовідомленняНаписане: 02 липня 2015, 16:20 Переглянути профілі учасників     Відіслати листа     Відповісти цитуючи     Догори

Федір Кричевський.
(фантазія)

На початку 1943 року, коли вже було чути гуркіт радянських гармат, німці почали палити Київ.
На порозі майстерні в історичному Подолі сидів старий майстер і плакав.
У його роки у Ренуара був "червоний" період, у Федора Кричевського був період "коричневий".
Митець піднявся, повільно витер рукою, зі слідами засохлої фарби мокре лице і чиркнув сірником. Майстерня горіла довго. Полотна, яки були вершиною майтерності майстра лизало полум"я. Тріщали рами, завзято горіли геніальні полотна. З полум"я дивилися сурові античні обличчя, мускулясті тіла мужчин і тендітні фігури богинь. Горді орли і епічні свастики в орнаменті. Червоно-чорні прапори тримали боги. Горіли "Переможці", горіло "Звільнення". Портрети, ескізи, нариси - все гинуло в яскравому полум"ї. Горіли зайві папери і книги.
Згинуло все.
Накинувши кожуха і поправивиши капелюх художник побрів в сторону вокзала. Звідти мав відправлятися потяг на Кенігсберг.
Поки йшов, згадував навчання, спочатку в Москві, у самого Сєрова. Відень, старий геніальний збочинець неперевершений Клімт, в якого Кричевський поцупив деякі ідеї і образи. Ну не те що поцупив, можна сказати процитував, надавши національного колориту.
Що далі?
Куди тікати? Що його чекає? Що взагалі буде з цим світом? Коли закінчиться війна? Невідомо.
Втигнути побачитися з братом Василем, той у Львові. Теж буде тікати.
Палали вулиці, палав Київ, догорала майстерня.
Потяг прибув з німецькою пунктуальністю, і згодом помчав поки що окупованими пейзажами на Захід.

 
Нова тема Відповісти

 
ВО "Свобода"
Олег Тягнибок - голова партії
Всеукраїнське об'єднання "Свобода"
http://www.tyahnybok.info

Виступає за:
захист прав українців
шану національних героїв та святинь
поширення української мови
тверду проукраїнську політику



ВО "Свобода"
Українська права партія,
зареєстрована в 1995, однак
діяла з перших років
здобуття незалежності. Програма ВО "Свобода" є
Програма захисту українців

Основні напрямки програми:
визнання голодомору та
репресій геноцидом українців,
захист української мови,
визнання ОУН-УПА,
національна справедливість



Лічильники

Український рейтинг TOP.TOPUA.NET