•  Офіційний форум ВО "Свобода"  •  Початок  •  Зареєструватись  •  Пошук  •  Вхід
   
 До 70-х роковин депортації українців з Холмщини і Підляшшя

Автор Повідомлення
Леонід Шокало


Повідомлень: 1538
Звідки: Холмщина

ПовідомленняНаписане: 31 січня 2014, 20:05 Переглянути профілі учасників     Відіслати листа     Відповісти цитуючи     Догори

До 70-х роковин депортації українців із Холмщини і Підляшшя

Відгукніться!!!.Звертаюсь до тих українців, чиї родини у 1944 році були злочинно вивезені із рідних земель Холмщини, Підляшшя та інших. Наразі в переважній більшості вони мешкають в Галичині, на Волині, а ще на Рівненщині, у Хмельницькому, в Тернополі і інших містах. Вони беруть активну участь у суспільно-політичному житті Руси-України. Засновані товариства „Холмщина” та інші. Деякі з них мають свої сторінки в інтернеті. Проте, хотілось би, щоб про їхню діяльність знало якомога більше людей, особливо молоді. Мені було п’ять з половиною років, коли нас вивозили з Холмщини..

_________________
"Боже Великий Єдиний! Нам Україну храни!
Леонід Шокало


Повідомлень: 1538
Звідки: Холмщина

ПовідомленняНаписане: 03 лютого 2014, 09:43 Переглянути профілі учасників     Відіслати листа     Відповісти цитуючи     Догори

Мені 74 роки. Я народився на Холмщині в 1939 році у с. Вілька Лосинецька біля Томашова. В 2014 році минає 70 років з початку депортації українців з прадавніх українських земель. Цим подіям і своїй Малій Батьківщині я присвятив вірша. При бажанні відгуки пришліть на ел. адресу: leon.lin4uk@yandex.ua



Рідне село на Холмщині.

О, Вілька! О, рідная наша земля!
Тебе не забуду ніколи!
Ти снишся мені ізвідтіль, іздаля,
І хата, і луки, і поле.

При хаті подвір'я, конюшня, січкарня,
Велика розлога стодола.
А далі – садочок вишневий, звичайно.
В садочку тім вулики, бджоли.

***
Ледве браму відчиняю
І в стодолу зазираю.
А там збіжжя стоколосе:
І ячмінь, і жито, й просо!

На току снопи рівненько
Зранку укладає ненька.
Ні, не можна заважати,
Як працюють мама й тато.

Крізь щілину поглядаю,
Як у тата ціп працює:
То до стелі підлітає,
То снопи чимдуж лупцює.

А із лоба піт-струмочок
Заливає вишиванку,
Але тато хоч до ночі
Молотив би, хоч до ранку.

Ой! Піду я перед хату,
Подивлюсь, що робить братик:
Ваня садить біля річки
Грушку, яблуню й порічки.

Перед хатою - квіткарня.
Восени, весною й літом
Квіточки там різнобарвні
Розцвітають буйним цвітом.

А на лузі, на облоні
Шум і лемент не вщухає.
Там пасуться гуси й коні,
Ще й корів хтось виганяє.

А як вийду за стодолу,
Скільки зір мій досягає,
Простяглося наше поле.
Тут картопля достигає,

Льон, коноплі і квасоля,
Буряків ще є багато...
Добре нам вродило поле,
Треба встигнути зібрати.

Тут і гречка вже доспіла,
І горох також нівроку.
А до іншого наділу
Не одна „tysionczka krokuw”.

Та мені туди не можна,
Тільки з мамою чи з татом.
Не піду я, боронь боже:
Треба трохи почекати.

А я добре памятаю,
Як весною кожен ранок,
Ще надворі й не світало,
Тато їхав на „domiarok”.

Там також, як каже тато,
Непогано все вродило.
Слід до осені чекати,
Щоби добре все дозріло.

Літо швидко промайнуло
І жнивами й сінокосом.
Прохолодою війнуло:
Надворі вже справжня осінь.

Виселення

Я навмисне до цього моменту
Не сказав, що у світі тривога.
А в селі появились агенти,
Наказали збиратись в дорогу.

Рік воєнний, сорок четвертий.
Тата взяли до війська „сов’єти”.
А по Вільці нишпорять агенти
І волають, що „врємєні нєту!”

А в Лосінцю гудуть паровози,
І скрежечуть вагони залізом.
Вже прямують на станцію вỏзи,
На яких всякий скарб: і валізи,

І мішки, і клуночки, і торби,
І кошолки, подушки й перини.
(Мають вигляд верблюдів двогорбих),
Поверх цього бабуся й дитина.

Все, що встигли зібрати на полі,
До вагонів народ забирає.
Бо хто ж знає про будучу долю
І в якому опиниться краю?

Ми були тоді зовсім маленькі:
Вані восьмий минув, мені - п’ятий,
Міші – третій, і був він слабенький.
Мамі ми не могли помагати.

Як нам тата тоді бракувало,
Щоб спокійно в дорогу зібратись.
Нам сусіди якось помагали,
А найбільше дідусь - мамин тато.

А в теплушках влаштовані нари,
Щоб чим більше людей розмістити.
І за віщо, о Боже, ця кара?
Хто нам може таке пояснити?

***
„Рушив потяг в далеку дорогу,
Сколихнувши, вагони помчав.
І в останній я раз подивився,
На те все, що так вірно кохав”.

Така пісня всім душі ятрила
І в дорозі й в далеких краях.
Серце в кожного дуже щеміло
І блищали сльозинки в очах.

Кожен згадував рідну домівку.
Рідну землю, сусідів, село.
І не думав ніхто, що довіку
Нам назад вороття не було.

Потяг мчав через всю Україну,
Крізь війною спустошений край,
Та й спинився в степах Херсонщини:
Привезли нас в обіцяний „рай”.

Що ж, природа таки своєрідна:
Степ широкий, полин, ковила...
Та не рідна вона, ой не рідна!
Мимохіть ностальгія прийшла.

Люди ходять сумні, невеселі,
Думу думають тільки одну:
Як там маються ріднії села?
Як вернутись назад – не збагнуть.

А ще й голод почав дошкуляти,
Це ж були повоєнні роки.
То ж надумали люди вертатись,
Так рішили і наші батьки.

Тато вже із війни повернувся
Із осколком в нозі і в плечах.
А невтомная наша матуся
Доглядала мале дитинча.

А назвали його, як і тата.
Як пізніш пояснили мені,
Брат родився в тяжкий сорок п’ятий,
Коли тато ще був на війні.

І про долю його ми не знали,
Чи повернеться звідти живий?
Його іменем брата назвали:
Давній звичай в народі такий.


Повернення на Батьківщину

Тато воза почав майструвати,
На базарі придбав він коня.
А коли ж будемÓ вирушати?
Всі згодилися – скоро, на днях.

Влаштували із воза кибитку,
Запрягли і корову й коня.
Спакували домашні пожитки,
Дочекались погожого дня.

Рушив табір в далеку дорогу,
Засвітилась надія в очах,
Що до рідного, отчого дому
Пролягає омріяний шлях.

Ох, не легко було мандрувати,
Був і вітер, і дощ проливний.
І були незавбачені втрати,
Та ніхто на шляху не спинивсь.

Кожен мріяв про рідную землю,
І думками по ній вже ступав.
Але що це? Невже все даремно?
Боже! Боже!...І настрій пропав.

До Вітчизни рукою подати ...
Не судилось, між нами стіна!
Бо закрили кордон супостати
Що поробиш? Та радість одна,

Що живем у великій країні,
За яку я щоденно молюсь.
Ні, ніколи не вмре Ураїна –
Наша Галицько-Київська Русь!!!

_________________
"Боже Великий Єдиний! Нам Україну храни!
Леонід Шокало


Повідомлень: 1538
Звідки: Холмщина

ПовідомленняНаписане: 03 лютого 2014, 15:44 Переглянути профілі учасників     Відіслати листа     Відповісти цитуючи     Догори

Доречно, на мою думку, опублікувати в темі "Захист українців" статтю, оприлюднену на сайті http-www.cholm.org- у 2009 році

Трагедія, на яку закривають очі

Ця трагедія досі озивається в зболеній пам’яті тисяч і тисяч наших співвітчизників. Адже 65 років тому вони назавше втратили малу батьківщину. Сувору правду про депортацію українців з Холмщини, Підляшшя, Надсяння, Лемківщини і Бойківщини та сумні уроки історії, на які досі закриває очі українська влада, розповідає «Волинській правді» Микола Онуфрійчук – голова Волинського обласного ветеранського громадсько-культурного товариства «Холмщина», член НСПУ та НСЖУ, заслужений працівник культури України.

Етноцидно-геноцидну «чистку» благословив Сталін
– Миколо Антоновичу, минуло 65 років, відколи почалося масове примусове переселення українців зі своїх прадавніх земель. Цей процес радянські пропаганда та історіографія називали добровільною евакуацією. Досі скомунізовані політики, стверджують, нібито українці, які жили в Польщі, добровільно покидали свою малу батьківщину та переїжджали до Радянського Союзу. Зрештою, на цей комплекс запитань Ви може відповісти, посилаючись і на власний трагічний досвід.

– Передовсім звернемося до тисячолітньої історії. А вона засвідчує (писемні, етнографічні, топонімічні, археологічні джерела), що наші східнослов’янські предки – дуліби, бужани, волиняни, інші племена – віддавна жили на теренах Холмщини, Підляшшя, Надсяння, Лемківщини, Бойківщини. В усі часи вони намагалися давати відсіч нападникам, хотіли бути вільними, виступали проти асиміляції та виселення зі своїх прадавніх земель, а з виникненням Української держави прагнули ввійти до її складу. І 65 років тому ніхто з наших людей не бажав добровільно залишати отчий край, свою землю, могили пращурів, тяжкою працею нажите добро.


– Тобто, виселяли примусово.

– До речі, примусове переселення народу за політичною, соціальною чи національною ознаками трактується як депортація, що є одним із засобів масових політичних репресій. До чого призводять депортації, наші люди добре пам’ятали ще з часів Першої світової війни, коли з так званого біженства не повернулося додому понад 100 тисяч холмщан (з 300 тисяч!). Вони загинули, померли, густо засіявши своїми могилами землі 37 губерній російської імперії. А скільки сіл було спалено відступаючими російськими військами, скільки господарств поруйновано…

– Відомо, що автохтонні українці Холмщини та Підляшшя неодноразово зверталися з клопотаннями до Києва й Москви приєднати ці території до Української держави. Це мало місце і в 1917 – 1918, і в 1944 роках. Чому ці прохання були проігноровані?

– Під час Другої світової війни питання кордонів між Польщею та СРСР по «лінії Керзона» (тобто, перебування Холмщини, Підляшшя, Надсяння, Лемківщини в складі Речі Посполитої) вирішили Сталін, Рузвельт, Черчілль під час Тегеранської та Ялтинської конференцій. Ніхто тоді думкою етнічних українців Закерзоння навіть не поцікавився. Сталін на Потсдамській конференції 1945 року заявив, що «Польща стане державою без національних меншин».

– Фактично граючи в одну «дудку» з польськими шовіністами?

– Саме він благословив проведення етноцидно-геноцидної «чистки» в цій країні. Це означало примусове виселення неполяків, від чого найбільше постраждали українці. Вони стали розмінною монетою під час торгів у справі становлення Польської держави з прокомуністичним режимом. 9 вересня 1944 року між Польським комітетом національного визволення та урядом УРСР підписано угоду про взаємну евакуацію українського населення з території Польщі й польських громадян із території України. Положення цієї угоди, зокрема про добровільний характер переселення, грубо порушувалися. Це була не евакуація, а депортація. Від самого початку.

– Може підтвердити це документально?

– Безумовно. Ось тільки деякі факти, що підтверджують вище зазначене мною. У Любліні під час наради при Головному уповноваженому уряду УРСР щодо переселення українців з території Польщі Миколі Підгорному секретар ЦК КП (б)У Дем’ян Коротченко, що прибув сюди 23 жовтня 1944 року, вимагав прискорити евакуацію: «Не треба тут бути страшно обережним. Увага, звичайно, потрібна, але все-таки на відправлення натискуйте… Треба так поставити справу – збирайся і виїжджай». І натискували з усієї сили та з усіх сторін. Уповноважені громад наших повітів у листах до Сталіна писали про те, що польські банди ночами оточували українські села, палили в них садиби, знищували невиннее мирне населення, грабували.

– Зрештою, Ви особисто про це знаєте не з чиїхось оповідей.


– Моя дитяча память на все життя закарбувала холодну листопадову ніч 1944 року. Озброєна до зубів польська банда напала на наше село Путновичі Холмського повіту. Пам’ятаю розправу над моїми рідними та близькими, вбивство дядька Романа…

– Це один із епізодів. Але він, очевидно, теж віддзеркалює загальний процес.

– Прискорювачами цієї етноцидно-геноцидної акції були і польські силові структури, і радянські військові підрозділи НКВС, й підрільні терористичні боївки, і банди мародерів, і, звісно, евакуаційні комісії. У цій ситуації говорити про добровільний характер переселення українців з території Польщі – нісенітниця. Покидали свою землю передовсім українці з сіл, спалених у 1943 – 1944 роках, ті, кого з власних домівок вигнала німецька окупаційна влада ще в 1942 — 1943 років… У 8-ми містах і районах Волині ми опитали 300 респондентів, виселених із Польщі. Всі вони заявили, що переселення їхніх родин було примусовим.

«…у товарних вагонах, разом із худобою»

– Миколо Антоновичу, Ви чітко назвали «батьків» та виконавців депортації. Будь ласка, розкажіть, як відбувалося виселення?

– Оформлення документів на компенсацію нерухомого майна нерідко проводилося без врахування його реальної вартості, яку занижували. Бувало, що й зовсім не фіксували залишене. Його зазвичай привласнювали військові, міліція, підпільні боївки, банди мародерів… За неповними даними, виселені українці залишили в Польщі понад 461 тисячу гектарів власної землі, посівів – на суму майже 666 млн. злотих. Наші люди покидали не тільки нажите тяжкою працею добро, але й храми, могили предків. Депортаційна акція руйнувала родинні зв’язки, традиції, духовні, культурні надбання найзахіднішої гілки українців.

Часто, щоб зібратися в дорогу, давали добу, а то й 2–5 годин. Як правило, впродовж тижнів чи й місяців просто неба (на морозі, під дощами) доводилося чекати потягів. Транспортували нас у товарних вагонах разом із худобою. Діти, літні люди замерзали, помирали.

– Можна сьогодні назвати кількість українців, виселених із своїх етнічних земель, що зараз у Польщі? Якими були умови оселення в Україні?

– Усього нас із Польщі в Україну впродовж 1944 – 1946, 1948 і 1951 років депортовано понад 520 (за іншими даними – 560) тисяч осіб. А 1947 року під час злочинної акції «Вісла» виселено понад 150 (за іншими даними 230) тисяч українців на північно-західні території Польщі.

Спочатку нас намагалися переселити переважно у східні та південні райони України, де ми опинялися у вкрай важких і незвичних кліматичних умовах. Лише кожна п’ята сім’я сяке-таке житло. 90% опитаних нами на Волині депортованих заявили, що їхнім сім’ям не було забезпечено обіцяних належних житлових умов. Кошти, будматеріали, передбачені для переселених, розбазарювалися, використовувалися на інші потреби або ж привласнювалися представниками влади. Ця сума лише на Волині – 3,5 млн. крб. Положення угоди про земельні наділи розміром до 15 га не виконувалися. Хоча, наприклад, на Волині цей земельний фонд доля переселенців становив 141 тис. га, – за декілька років ця земля стала колгоспною. Хто ж оселявся в містах, ніякої компенсації за залишену землю не отримував. На півдні та сході України земельних наділів не давали. Депортованих розселяли по кілька сімей у різних колгоспах, щоб швидше їх асимілювати, ампутувати їхню пам'ять.

Більшість наших людей приїхала в Україну не з порожніми руками. Ми привезли в Україну майже 55 тисяч коней, понад 113600 голів ВРХ, майже 46,5 вівців і кіз, понад 23400 свиней, більше 6600 вуликів бджіл, майже 66400 одиниць ґрунтообробної техніки, понад тисячу сівалок, 1653 зернозбиральні машини, 2024 молотарки, 24069 возів… Майже весь інвентар і коні незабаром опинилися в колгоспах. А як заставляли до них вступати, знаєте. Одним словом, наші люди під час війни та депортації зазнали великих морально-духовних, матеріальних втрат. Насамперед – десятки тисяч убитих, закатованих, дочасно упокоєних дітей, жінок, людей поважного віку.

«Нас не хочуть почути»

– Пережите годі залікувати рокам, десятиліттям. Вони болить, ятрить душу, не забувається…

– Тому й кожна роковина, пов’язана з депортацією (у тому числі 65-та), для нас сумна, трагічна. Печальна ця дата ще й тому, що тривалий час, уже в умовах своєї суверенної держави, громадянами якої є ми і наші нащадки, нас не хочуть почути, вислухати в парламенті, належним чином відреагувати на численні звернення, клопотання щодо розв’язання проблем, породжених депортацією. Верховна Рада й досі не дала належної політико-правової оцінки акції примусового переселення етнічних українців із території Польщі.

Досі не прийнято Закон України, яким було б надано примусово переселеним статус депортованих і передбачено соціальний захист… Скажімо, у Польщі щодо переселених з України поляків це зроблено. Наша держава не подбала про забезпечення сприятливих умов (наприклад, безвізового режиму) в справі відвідин роз’єднаних родин, могил предків, храмових свят… На міждержавному рівні з Польщею та Євросоюзом не вирішено питання щодо спрощеного порядку перетину українсько-польського кордону збереження наших ще недоруйнованих кладовищ, могил рідних, упорядкування поховань невинних жертв у Бересті, Новосілках, Турковичах, Стрільцях, Модрині, Теребіні, Мірчі, Вишневі, Телятині та багатьох інших селах. Як і щодо повернення в лоно Православної церкви в Польщі колишнього Холмського собору Пречистої Богородиці, земель й споруд колишнього Турковицького монастиря.

– Президенти України й Польщі, всупереч власним обіцянкам, не відкрили пам’ятник на православному кладовищі села Сагринь…

– …де, за одними даними, відділами АК вбито й закатовано понад 800 (за іншими – 1200) цивільних осіб української національності. Хоча, до речі, відкриття пам’ятників полякам на рівні президентів уже відбувалося тричі. Досі ми не домоглися належного пошанування в Холмі великого князя й короля Данила, першого Президента України Михайла Грушевського, митрополита Іларіона. Нас дивує, чому ВР ховає голову в пісок, не реагує на ухвалу польського Сейму від 15 липня 2009 року, якорю він віддав честь Армії крайовій, батальйонам хлопським, польській самообороні, які нищили українські села, мирне українське населення на етнічних українських землях у Польщі.

– Незважаючи на суворі реалії, багато холмщан, які були силоміць депортовані, знайшли на Волині свою другу малу батьківщину.

– Та інших регіонів… Багато наших людей, поєднавшись із волинянами, створили гарні сім’ї, чесною працею і талантом примножували і примножують славу Лесиного краю.


– Очолюване Вами товариство працює сумлінно й ефективно у справі захисту інтересів і прав депортованих українців.

– Адже забути свою малу батьківщину ми не можемо і не маємо морального права. Та й під час депортації наші земляки дбали не тільки про хліб щоденний, але й про хліб духовний. Везли з собою врятовані церковні ікони (як чудотворний холмський образ Богородиці, реставрація якого вже завершилася у музеї волинської ікони), книги, вишивки картини… Тут варто добрим словом згадати родини митрофорного протоієрея Гавриїла Коробчука, Іларію Булгакову, Петра Сурикова, церковного старосту з Отроча Антона Мороза, Миколу Хомика з Городла та багатьої інших земляків. До речі, плідно разом із обласним товариством «Холмщина» (18 листопада наступного року йому виповниться 20 років) працює Луцьке міське товариство «Холмщина молода». До слова, 2009-й – знаковий рік нашого народного хору «Дзвони Холмщини», який відзначить своє 18-ліття. Пісня нам теж допомагає відроджувати і зберігати пам'ять про отчий край.

– На цьому оптимістичному акорді й завершимо наразі розмову, за яку Вам щиро дякую.
Розмову вів Віктор ВЕРБИЧ.

_________________
"Боже Великий Єдиний! Нам Україну храни!
Леонід Шокало


Повідомлень: 1538
Звідки: Холмщина

ПовідомленняНаписане: 23 лютого 2014, 15:00 Переглянути профілі учасників     Відіслати листа     Відповісти цитуючи     Догори

У Верховній Раді лежать уже 5 років „Проекти Законів щодо акцій 1944–1946, 1948 та 1951 рр.”

Проект ЗАКОН УКРАЇНИ “Про засудження угоди від 9 вересня 1944 року “Про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР” між урядом УРСР і ПКНВ та реабілітацію примусово евакуйованих в УРСР з Речи Посполитої Польської громадян української, білоруської, російської і русинської національностей, як жертв політичних репресій, з визначенням статусу депортованих".

Проект ЗАКОН УКРАЇНИ «Про засудження наслідків прийняття Постанови Ради Міністрів УРСР „Про заходи у зв'язку з відселенням радянських громадян з населених пунктів, які відходять від Української РСР до Польщі“ від 14 квітня 1948 року і Договору „Про обмін ділянками державних територій“ від 15 лютого 1951 р. між СРСР і ПНР та визнання депортованими, як жертв політичних репресій тоталітарного режиму, примусово переміщених з територій що відійшли до ПНР в інші регіони УРСР громадян української національності у 1948 та 1951 роках».

Довідка про автора проектів Законів:
Клос А.І. закінчив аспірантуру Запорізького національного університету, працює над кандидатською дисертацією за темою „Інтеграція примусово евакуйованого населення Забужжя на Наддніпрянщині“.
Зі сім'ї примусово евакуйованих у 1944 році з Холмщини.
В 2014 році минає 70 років тих трагічних подій.

_________________
"Боже Великий Єдиний! Нам Україну храни!
Леонід Шокало


Повідомлень: 1538
Звідки: Холмщина

ПовідомленняНаписане: 25 лютого 2014, 14:21 Переглянути профілі учасників     Відіслати листа     Відповісти цитуючи     Догори

БАРАБАС написав:
Муза1 написав:

У мене питання до депутатів ,коли буде обговоренно питання передачи тих земель яких Радянська влада відібрала у людей?

Таке повернення власності називається "реституція"

Олег Тягнибок особисто колись мені підтвердив : Свобода виступає за реституцію.
Сподіваюсь, що час для відповідного законопроекту скоро прийде.

_________________
"Боже Великий Єдиний! Нам Україну храни!
Леонід Шокало


Повідомлень: 1538
Звідки: Холмщина

ПовідомленняНаписане: 06 лютого 2016, 20:27 Переглянути профілі учасників     Відіслати листа     Відповісти цитуючи     Догори

209 рік.

70-та річниця початку окупації Західної України російськими та німецькими фашистами

Заява Київського міського "Меморіалу" з приводу 70-ї річниці початку окупації Західної України російськими та німецькими фашистами


Сімдесят років тому, 17 вересня 1939 р., союзник німецько-фашистського Вермахту, російська Червона армія несподівано і віроломно вдерлася до Західної України. Тим самим московський Кремль брутально розтоптав мрію українців Галичини і Волині, всіх прогресивних українців світу та їх друзів, відновити після краху терористичного польського режиму Західно-Українську Народну Республіку – плацдарм для боротьби за відродження Української Самостійної Соборної Держави від Сяну до Дону.

На окупованих Червоною армією восени 1939 року західноукраїнських землях російські загарбники продовжили геноцид автохтонів краю - українців, започаткований тут нацистським польським урядом. Все це робилося за повної байдужості політичних еліт провідних країн Європи й Америки, які в угоду своїм вузькоегоїстичним інтересам кинули весь багатомільйонний український народ на поталу російських, німецьких, польських, угорських та румунських фашистів. Подібної долі зазнали і білоруси, литовці, латиші та естонці.

Нині, в 70-ту річницю німецько-російсько-польської війни ми бачимо, як формується новітній німецько-російський союз. Його економічною основою служать, передусім, спільні інтереси Росії та Німеччини в енергетичній сфері. Спадкоємцям продажного канцлера Німеччини Г.Шрьодера не терпиться реалізувати маніакальну ідею російського "Газпрому" – будівництво газопроводу "Північний потік" дном Балтійського моря в обхід України.

Ідеологічним підґрунтям новітніх "молотових" і "ріббентропів" є українофобія, яка яскраво проявилася під час цьогорічної зустрічі глав німецького та російського урядів у м.Сочі. Там колишня хонеккерівська комсомолка А.Меркель фактично підтримала брудні інсинуації екс-гебешника В.Путіна щодо діяльності керівників України з увіковічення діячів українського національно-визвольного руху, зокрема членів Організації Українських Націоналістів (ОУН) та бійців Української Повстанської Армії (УПА). Тим самим спадкоємці Гітлера і Сталіна вкотре підтвердили свою паталогічну ненависть до бойового авангарду нашого народу - українських націоналістів – непримиренних ворогів будь-якого імперіалізму, якими пафосними фразами він би не прикривався. В черговий раз розподіляючи Центральну і Східну Європу на сфери свого впливу за потурання адміністрації нинішнього слабовольного президента США Б.Обами, сучасні німецькі та російські імперіалісти намагаються будь-якими, найбруднішими та найпідступнішими методами скомпрометувати, а потім викорінити з пам'яті українського народу саму згадку про його національно-визвольну боротьбу, щоб потім поділитися нашим народом і нашою землею між собою.

До свого союзу Німеччина та Росія намагається втягнути шовіністів Польщі, які й досі марять імперією Ягеллонів "од можа до можа". Ці, засліплені історичною ненавистю до українців патологічні бешкетники і садисти європейського рівня, зокрема члени Світового союзу вояків Армії крайової, Кресового патріотичного руху, Товариства любителів Львова і Полісся, Товариства любителів Львова і Південно-східних кресів, Інституту польської стратегії, Всепольської молоді та інші покидьки польського суспільства, не маючи відваги й сили оборонитися від тевтонського молота вкотре дають себе втягнути сторонніми силами в антиукраїнську діяльність, що може закінчитися новим поділом Польщі. Це з їх ініціативи польський Сейм прийняв 15 липня поточного року ганебну постанову з нагоди 66-ї річниці польсько-українського конфлікту на Волині, в якій вшановано польських катів з Армії Крайової, Кресової самооборони і Хлопських батальйонів, винних у геноциді українців Волині в роки Другої світової війни. Застосовуючи щодо України політику подвійних стандартів, печерне оточення нинішнього президента Л.Качинського возвеличує шовіністів з польських бандитських формувань, які на території України убивали українців, водночас шельмуючи українських націоналістів, які боронили свій народ від планового, цілеспрямованого та організованого ліберальним, а потім комуністичним урядами Польщі, геноциду.

Нинішні роковини німецько-російсько-польської війни 1939 року керівництво Польщі намагається використати для створення фальшивого образу Польщі-жертви і, водночас, Польщі-героя. Ми співчуваємо тій частині польського народу, яка не брала участі в антиукраїнських авантюрах своїх правителів у 1918-1939 років і стала жертвою їх зажерливості й пихи. Однак ми пам’ятаємо, як поляки убивали українців на вулицях княжого Львова у 1918 році, як морили голодом у таборах військовополонених вояків Української Галицької Армії, як розстрілювали українських селян на Поділлі та Наддніпрянщині, як "пацифікували" у 30-х роках Галичину і Холмщину, як катували Волинь, як виселяли Лемківщину і досі за це не вибачилися.

Врешті, ми пам’ятаємо, що й досі Польща незаконно, всупереч міжнародному праву, силою утримує в своїх руках близько 20 тисяч квадратних кілометрів етнічної території українського народу, зокрема давні, українськими князями будовані міста: Перемишль, Ярослав і Холм. Досі українським жертвам геноциду, зокрема виселеним з їх правічної батьківщини лемкам, не відшкодовані збитки й не повернуті землі. Тому, коли ми чуємо заяви, що сучасна Польща прагне будувати нові польсько-українські відносини на засадах правди, то ось наша правда. Все інше – дволикість і фарисейство.

Ми, члени організації "Меморіал" стверджуємо, що датування початку Другої світової війни 1 вересня 1939 року, яке десятиліттями намагаються нав’язати Європі й світові російська, німецька та польська історична пропаганда є неприйнятна для українського народу. Оскільки Чехословаччина капітулювала перед Німеччиною без бою, дійсним початком Другої світової війни є 14 березня 1939 року, коли армія Карпатської України розпочала збройний опір військам фашистської Угорщини, які вдерлися у Закарпаття.

Так само і закінчення Другої світової війни для нас, українців, сталося не 2 вересня 1945 року, коли капітулювала далека від нас Японія, а тоді, коли припинив збройну боротьбу проти російських окупантів останній член УПА та підпілля ОУН.

У розв’язанні Другої світової війни винна насамперед комуністична Росія, яка 2-6 березня 1919 року створила Комуністичний Інтернаціонал. Ця міжнародна злочинна організація з центром у Москві на своєму ІІ з'їзді 7 серпня 1920 року проголосила основною метою "боротьбу всіма засобами, також і зі зброєю в руках, за повалення міжнародної буржуазії та створення Міжнародної совєтської республіки, як перехідного ступеня до повного знищення держави". Опираючись на держбюджет СРСР та за прямої підтримки російських спецслужб, Комінтерн двадцять років вів підривну діяльність загальносвітового масштабу і підготував грунт для вибуху Другої світової війни. Комінтерн спровокував громадянську війну в Іспанії, на Комінтерн опиралася Росія у війні з Фінляндією, Комінтерн відіграв найактивнішу участь в комунізації Китаю.

Рівнозначно з Росією відповідальною за розв’язання Другої світової війни є Німеччина, мілітаризм якої знайшов повну підтримку кремлівських паліїв війни з часу укладення таємного договору "Радек-Сект". Завдяки нелегальній підтримці Росії, німецькі реваншисти викували новий тевтонський меч на російських заводах, виростили й вишколили офіцерські й військово-технічні кадри в російських військових училищах та академіях. Без економічної допомоги Росії злочинний гітлерівський уряд ніколи не зміг би накопичити стратегічні запаси, зокрема енергоносії, необхідні для ведення широкомаштабних бойових дій.

Не зважаючи на те, що в усіх європейських учасників Другої світової війни були свої окремі цілі, слід зазначити, що центральне місце у міжнародній політиці того часу займало "українське питання". Хоча творці Версальського миру злісно відмовили українському народові у власній національній державі, а територію УНР поділили між сусідами, прагнення перерозподілу українських земель штовхало гравців європейської політичної сцени на збройні авантюри. Так, Польща укладала 1934 році союз з Німеччиною з метою отримання допомоги у завоюванні території Наддніпрянської України. Угорці стали на бік німецьких фашистів насамперед через прагнення заволодіти українським Закарпаттям. Румунія взяла участь у німецько-російській війні 1941-1945 років, розраховуючи отримати як компенсацію за свою пролиту у боях з росіянами кров українську Одесу і землі між Дністром та Південним Бугом (Трансністрія). У свою чергу, уряд Росії, виконуючи програму відновлення та розширення Російської імперії, провів анексію Галичини та Північної Буковини, ліквідував незалежність країн Балтії, здійснив інші територіальні придбання коштом слабших сусідів.

Нині перед загрозою укладення нового пакту Молотова-Ріббентропа (Меркель-Путін), та в умовах брудного загравання Росії із країнами колишнього соцтабору, ми закликаємо політичні сили українського національно-державницького табору згуртуватися довкола української національної ідеї – ідеї національної держави українського народу. Її реалізація, зокрема посилення оборонного потенціалу – єдина запорука нашої незалежності, єдності і добробуту нації та територіальної цілісності України.

Директор Музею совєтської окупації, Народний Депутат України ІІ скликання,
голова Київської міської організації "Меморіал" ім.В.Стуса, заступник голови Всеукраїнського товариства "Меморіал" Роман Круцик

Музею визвольних змагань Прикарпатського краю, перший заступник голови Івано-Франківського обласного товариства "Меморіал" ім.В.Стуса Руслан Коцаба

_________________
"Боже Великий Єдиний! Нам Україну храни!

 
Нова тема Відповісти

 
ВО "Свобода"
Олег Тягнибок - голова партії
Всеукраїнське об'єднання "Свобода"
http://www.tyahnybok.info

Виступає за:
захист прав українців
шану національних героїв та святинь
поширення української мови
тверду проукраїнську політику



ВО "Свобода"
Українська права партія,
зареєстрована в 1995, однак
діяла з перших років
здобуття незалежності. Програма ВО "Свобода" є
Програма захисту українців

Основні напрямки програми:
визнання голодомору та
репресій геноцидом українців,
захист української мови,
визнання ОУН-УПА,
національна справедливість



Лічильники

Український рейтинг TOP.TOPUA.NET