•  Офіційний форум ВО "Свобода"  •  Початок  •  Зареєструватись  •  Пошук  •  Вхід
   
 Що нам заважає стати нацією?

Автор Повідомлення
спис11


Повідомлень: 179
Звідки: Галичина

ПовідомленняНаписане: 22 березня 2014, 22:20 Переглянути профілі учасників     Відіслати листа     Відповісти цитуючи     Догори

Можу відповісти на це питання,як єврей-питанням.
А що нам заважало,сьогодня в день похорону Героя прапорщика Сергія Кокуріна,якого поховали сьогодні у Сімферополі,на Майдані зібрати мітинг і вшанувати його память.Трибуна-це власність свободівця Кривецького,міністр оборони Тенюх-представник Свободи.Чому не організували достойне прощання з Героєм,що заважало військовим зробити прощальний салют ???? хіба в його смерті не має вини цього міністра??? чи може наші військові не достойні честі, щоб їх вшановували на державному рівні і проводили панахиду на Майдані,щоб бачила вся Україна???чи може ми відцураємось а можливо і від наступних Героїв???
Так ми вже НАЦІЯ, чи недонація???
МіхаельВітман


Повідомлень: 5497
Звідки: м.Херсон

ПовідомленняНаписане: 22 березня 2014, 22:32 Переглянути профілі учасників     Відіслати листа     Відповісти цитуючи     Догори

Не будьте наївним! Головнокомандувачем збройних сил України на сьогоднішній день є одна особа: це Юлія Валадимирівна Тімашенка.
А Тенюх - це шістка. А ви думали як? Допустять "піночета"? Чи "бонапарта"? Ага. Щас. Та і Майдан вже не той.
спис11


Повідомлень: 179
Звідки: Галичина

ПовідомленняНаписане: 02 квітня 2014, 02:42 Переглянути профілі учасників     Відіслати листа     Відповісти цитуючи     Догори

Споконвічно кожна людина, община, нація бореться за місце під сонцем, за власні права і свободу. Комусь це вдається, комусь ні, хтось цього досягає легко, а інші й досі намагаються покращити своє становище. Та щоб не сталось, питання свободи і незалежності гостро постає у кожному небайдужому серці. Не виключенням є і українська нація.

Говорячи про свободу України, потрібно розуміти, що йдеться не про територію, а саме про народ. Проглядаючи сторінки української історії, ми можемо спостерігати тягу українців до самостійності й незалежності. З давніх часів наш народ поневолювали, гнітили, нав’язували свою думку, не давали можливості жити і дихати у повні груди. Та що ми маємо сьогодні? Чи змінилась ситуація? Здавалося б, ми домоглися того, чого прагнули: отримали незалежну Україну, право спілкуватись рідною мовою, вивчати власну історію. Але хіба Україна є державою свободи? Звісно ні. Винуватити у цьому вже не можна тільки вплив інших країн, хоча він присутній. На мою думку, саме ми – українці, в цьому винні найбільше. Коли ми хочемо стати вільними, то не потрібно когось наслідувати, думаючи, що цим можна досягти успіху. Без сумніву, країни Заходу досягли високого економічного та культурного розвитку. Але чи досягнемо того самого й ми, якщо будемо їх наслідувати? Ні, цього не станеться. Й останні роки - цьому доказ. Ми хочемо покращити систему освіти, ринкові відносини, економічне становище, то чому ж не можна користуватись досвідом минулих поколінь, планами прогресивних людей, які є в Україні? Та на превеликий жаль, вони не цінуються. Я думаю, що беручи приклад з інших, ми занапастимо себе, просто головне, на що слід спиратись – це власні помилки і досягнення говорячи слова Тараса Шевченка: «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь». Не потрібно намагатись бути на когось схожими, треба лише робити правильні висновки з власних помилок і чужого досвіду. Але й це не вирішить питання самостійності цілком.

Лише об’єднана нація зможе досягнути бажаного. Нам потрібно зрозуміти: не важливо Схід чи Захід, Північ чи Південь – ми усі українці, а тому інтереси в нас мають бути спільні. Розбрат в Україні розпочався саме в час міжусобиць, громадянських воєн, які подібно паразитові знищують організм з середини. Зрозумівши і запам’ятавши це, ми зможемо досягнути цілі, бо лише спільна національна ідея, бажання, мета допоможуть домогтися єдності. Голос однієї людини слабкий, а от багатомільйонне звучання стає національним визвольним гімном, перед яким немає перешкод.

Мене болить серце за долю України, адже це мій отчий дім. Я вважаю, що зробивши правильні висновки з того, що сказано вище, Україна стане державою свободи – країною, де народ відчуватиме, що про нього піклуються, перестане хвилюватися про своє майбутнє; де слово «честь» і «справедливість» матимуть велике значення; країною, яка зможе самостійно розвиватись, а не покладати своє майбутнє на іноземні плечі. Існує вислів: «Той, хто забуває своє минуле – не може мати майбутнього». Отже робімо ж правильні висновки з минулого і сміливо ступаймо в майбутнє, єднаймось і прощаймо один одному. Тоді ми обов’язково житимемо в державі свободи і з гордістю скажемо: «Я – українець!»
пан майор


Повідомлень: 1482
Звідки: Вінниця

ПовідомленняНаписане: 02 квітня 2014, 09:46 Переглянути профілі учасників     Відіслати листаICQ     Відповісти цитуючи     Догори

спис11 написав:
бо лише спільна національна ідея, бажання, мета допоможуть домогтися єдності. Голос однієї людини...


На превеликий жаль Ваш голос - це тільки Голос однієї людини...
Об'єднання саме таких людей, які маєть такий Голос однієї людини... , як у Вас і є спільною національною ідеєю...
Таких Голосів на мільйон - Один.
Об'єднатися Вам не дасть мільйон.
Мільйон Вас розіпне. Бо мільйон БРЕШЕ, КРАДЕ, ЗРАДЖУЄ...
НАДІЯ - на ЄДИНЕ, на що я тільки уповаю...

НА ЛЮБОВ.

_________________
пан майор
Правдослов


Повідомлень: 2736
Звідки: Львів

ПовідомленняНаписане: 04 квітня 2014, 21:14 Переглянути профілі учасників     Відіслати листа     Відповісти цитуючи     Догори

І тільки на ЛЮБОВ.
Бо без любові не буде ні нації, ні народу.

Але як треба НЕ ЛЮБИТИ своїх ближніх і свій народ, щоб не дозволити ЇМ оцінювати слуг, яких вони обирають?

_________________
Досить відповідати за злочини і гріхи влади! Вимагаймо щорічні референдуми про довіру усім, кого ми обираємо.
спис11


Повідомлень: 179
Звідки: Галичина

ПовідомленняНаписане: 06 квітня 2014, 02:21 Переглянути профілі учасників     Відіслати листа     Відповісти цитуючи     Догори

Якщо війна — Я буду воювати зі зброєю чи голими руками я буду цю мразоту убивати, що грабувала нас роками. Якщо потрібно вмерти- Я помру. На все піду я за Україну рідну, щоб тільки завершити цю криваву гру і щоб жили ми завжди гідно. Уряде, скажи, скільки смертей ще необхідно, щоб зрозуміли, що ми не жартуєм? Щоб , врешті-решт, ми говорили вільно. Ми на законах, цих дурних, Життя не побудуєм. Усі міста зруйновано давно, в Україні вводять надзвичайний стан. Мабуть, щасливого життя нам бачить не дано, та ми ще помстимось, ми обіцяєм вам. Всі українці з болем у серцяхпереживають ці важкі години. Хто на Майдані, хто, може, у ліжках та небайдужі всі, бо ми єдині. Лягаю спати й мрію про одне, щоб братовбивча битва завершилась. І суд наш “любу” владу не мине, і щоб нарешті все це припинилось. Щоб жодне сонечко не стало сиротою. Щоб жодна МАТИ не вронила сліз. Щоб жодна Жінка не залишилась вдовою. Щоб Батько мертвого Синочка не привіз. У вас наказ “ Стріляти в груди!” Нам досить жертв, нам вистачить смертей.Мітингувальники і беркут також люди. Нам не потрібна влада, зведена з костей. Я прошу, люди, зупиніть насилля! Будь ласка, досить з нас протистоянь! Владо, глянь, ми зовсім не безсилі. І ми від вас чекаєм покаянь!
спис11


Повідомлень: 179
Звідки: Галичина

ПовідомленняНаписане: 06 квітня 2014, 16:01 Переглянути профілі учасників     Відіслати листа     Відповісти цитуючи     Догори

такі речі якраз і роблять нас Нацією!!!!!

http://life.pravda.com.ua/culture/2014/04/6/161720/
Леонід Шокало


Повідомлень: 1538
Звідки: Холмщина

ПовідомленняНаписане: 06 квітня 2014, 16:19 Переглянути профілі учасників     Відіслати листа     Відповісти цитуючи     Догори

спис11 написав:

Якщо війна — Я буду воювати
зі зброєю чи голими руками
я буду цю мразоту убивати,
що грабувала нас роками.

Якщо потрібно вмерти- Я помру.
На все піду я за Україну рідну,
щоб тільки завершити цю криваву гру
і щоб жили ми завжди гідно.

Уряде, скажи, скільки смертей ще необхідно,
щоб зрозуміли, що ми не жартуєм?
Щоб , врешті-решт, ми говорили вільно.
Ми на законах, цих дурних, Життя не побудуєм.

Усі міста зруйновано давно,
в Україні вводять надзвичайний стан.
Мабуть, щасливого життя нам бачить не дано,
та ми ще помстимось, ми обіцяєм вам.

Всі українці з болем у серцях
переживають ці важкі години.
Хто на Майдані, хто, може, у ліжках
та небайдужі всі, бо ми єдині.

Лягаю спати й мрію про одне,
щоб братовбивча битва завершилась.
І суд наш “любу” владу не мине,
і щоб нарешті все це припинилось.

Щоб жодне сонечко не стало сиротою.
Щоб жодна МАТИ не вронила сліз.
Щоб жодна Жінка не залишилась вдовою.
Щоб Батько мертвого Синочка не привіз.

У вас наказ “ Стріляти в груди!”
Нам досить жертв, нам вистачить смертей.
Мітингувальники і беркут також люди.
Нам не потрібна влада, зведена з костей.

Я прошу, люди, зупиніть насилля!
Будь ласка, досить з нас протистоянь!
Владо, глянь, ми зовсім не безсилі.
І ми від вас чекаєм покаянь!

!

_________________
"Боже Великий Єдиний! Нам Україну храни!
спис11


Повідомлень: 179
Звідки: Галичина

ПовідомленняНаписане: 09 квітня 2014, 11:42 Переглянути профілі учасників     Відіслати листа     Відповісти цитуючи     Догори

Молоді Герої української нації.
Янголи Інститутської: Історія п’ятьох сміливців, які під кулями снайперів рятували поранених

http://galinfo.com.ua/news/159384.html

http://galinfo.com.ua/news/159404.html
Игнатович


Повідомлень: 2
Звідки: РФ

ПовідомленняНаписане: 12 квітня 2014, 17:52 Переглянути профілі учасників     Відіслати листа     Відповісти цитуючи     Догори

спис11 написав:
........Але хіба Україна є державою свободи? Звісно ні. Винуватити у цьому вже не можна тільки вплив інших країн, хоча він присутній. На мою думку, саме ми – українці, в цьому винні найбільше. Коли ми хочемо стати вільними, то не потрібно когось наслідувати, думаючи, що цим можна досягти успіху. Без сумніву, країни Заходу досягли високого економічного та культурного розвитку. Але чи досягнемо того самого й ми, якщо будемо їх наслідувати? Ні, цього не станеться..........

"И это не удивительно, ведь стремление к усилению провинциального менталитета запрограммировано в самом названии нашего государства. "

Пробачте за багато букв, але ось майже концепцiя:

Преодоление провинциального менталитета
как историческая задача Руси-Украины.

Автор:
Михаил Юрьевич Простаков
практикующий психолог, г. Одесса

Этот доклад прочитан на XII ежегодной научно-практической конференции-семинаре
«ПРИКЛАДНЫЕ ПРОБЛЕМЫ СОВРЕМЕННОЙ ПРОВИНЦИОЛОГИИ»
11 ноября 2008, г.Черновцы, Украина.

Доклад опубликован в сборнике:
Актуальні проблеми сучасної провінціології. Збірник тез і матеріалів науково-практичних конференцій-семінарів за 2006 – 2009 рр. – Одеса, ТЄС: 2009. – 140 с.
С. 63 – 68.

Тема провинциализации как тенденции современной социально-политической и национально-культурной жизни представляется нам актуальной в контексте бурных политических и идеологических процессов, охвативших современную Украину.

Украина политически расколота. Запад страны голосует за своих, а восток за своих. И не так важно, что представляют собой люди за которых голосуют, и какие у них программы. Главное – за своих! При этом БЮТ, пришедший во власть с социальными лозунгами, вступает в коалицию с либеральной Нашей Украиной, а коммунисты и социалисты блокируются с либеральной Партией Регионов. Симпатии избирателей разделяются не по идеологическому признаку, а именно по региональному. Наиболее острые дискуссии ведутся не по вопросам экономики, а вокруг статуса русского языка и внешнеполитического вектора Украины (сближаться ли с Россией или вступать в Евросоюз и НАТО).

Нам представляется, что положение, в котором оказалась Украина в настоящее время, можно охарактеризовать полужаргонным компьютерным термином «зависание». И если мы, думающие люди, хотим жить в стране свободной, счастливой, богатой, процветающей, нам следует подумать, как из этого «зависания» выйти.

Провинциология, как новое научное направление, даёт возможность с ещё одной, новой, и даже неожиданной стороны, посмотреть на сложившуюся в Украине социально-культурно-психологическую ситуацию.

Основные политические направления современной Украины (условно говоря, «оранжевые» и «бело-синие») признают ценность «самостийности», и спорят о том, к каким наднациональным политико-экономическим образованиям нам следует присоединяться, западноевропейским (Евросоюз, НАТО) или евразийским (ЕЭП, ЕДКБ). А много ли делается для того, чтобы выработать истинную самостоятельность и самодостаточность Украины? Можно ли назвать независимой страну, политические элиты которой ищут идеологическую опору и морально-психологическую поддержку за её пределами (на западе или на востоке)?

Разумеется, политики просто стремятся к власти, идеологические посылки, с которыми они выходят на выборы, должны быть и являются отражением настроений избирателей. И если избиратели запада и востока повернулись друг к другу спиной и смотрят за границу (за западную или за восточную), то политики следуют за их выбором. Но если так пойдёт дальше – страна окажется перед угрозой распада. Что же делать думающей части избирателей для того, чтобы помочь стране идеологически объединиться без применения насилия, и наконец спокойно заняться экономикой?

Нам представляется, что необходимо найти или выработать идеологию, которая должна быть по-настоящему самостоятельной («самостійною»), обеспечивать нашим людям возможность относиться к себе и своей истории с самоуважением, без агрессии, стыда, досады, комплекса неполноценности. Самостоятельная идеология должна помочь нам обрести чувство собственной ценности, самодостаточности и даже спокойного и доброжелательного превосходства над другими народами. И, что очень важно, такая идеология должна быть одинаково близка жителям всех регионов.

Существует ли сейчас идеология, которая могла бы по-настоящему объединить всю Украину? И в какой степени современные политические элиты осознают потребность в выработке самостоятельной идеологии? Нам представляется, что пока не осознают, а наиболее распространенные идеи годятся, в лучшем случае, для половины страны.

В рамках данной статьи мы хотим поставить вопрос о необходимости найти или выработать единую идеологию, а также рассмотреть некоторые возможности решения этого вопроса с точки зрения провинциологии.

Нам представляется, что современное состояние национально-культурной и социально-политической жизни Украины можно назвать провинциализмом, а тенденции развития охарактеризовать, как усиливающуюся провинциализацию.

Провинция определяется как окраина страны, её глубинка, захолустье (Ковалёв, 1996) [1]. Сейчас Украина – независимое самостоятельное государство. Но Украина официально провозглашает о своём стремлении вступить в Евросоюз, а Евросоюз уже сейчас мы рискнули бы назвать конфедерацией с наднациональными органами управления. После принятия единой конституции он фактически превратится в федерацию с единым президентом и министерством иностранных дел. Став частью Евросоюза, мы превратимся… Во что мы превратимся?

Мы станем одной из провинций европейского государства. Причём, окраинной провинцией, отдаленной и от столицы – Брюсселя, и от основных экономических центров, расположенных в основном на территории «старой Европы», в Германии, Франции, Великобритании.

Наша страна официально стремится превратиться из независимого государства в провинцию.

На востоке страны, возможно многие хотели бы, чтобы Украина стала провинцией Российской Федерации.

Для наших рассуждений не так важно, провинцией какой страны мы хотим стать. Важно отметить факт стремления к потере суверенитета, к провинциализации. Превратиться из самостоятельной страны в окраину. Странно, сколько при этом говорится об историческом стремлении к самостоятельности!

Понятие провинции всегда соотносится с понятиями столицы, центра, откуда управляют провинцией (Ковалёв, 1996) [1]. Следовательно, провинциал, как бы он не относился к центру (с любовью или с ненавистью) не сможет осознавать себя провинциалом, если центра не существует. Как было показано выше, наша страна ищет центр, которому могла бы подчиниться, значит стремится к провинциализации. Даже в Киеве стремление присоединиться к Евросоюзу находит широкую поддержку. Значит даже наша столица провинциальна по духу и стремится к дальнейшей провинциализации. Противятся вступлению в Евросоюз в основном сторонники воссоединения с Россией.

А где же сознательные защитники независимости и самостоятельности? Автор принадлежит к их числу, но кажется нас пока очень мало. И это не удивительно, ведь стремление к усилению провинциального менталитета запрограммировано в самом названии нашего государства.

Ещё в XVIII столетии в качестве самоназвания украинцы употребляли этнонимы «рус», «русич», «русин». Галичане и буковинцы называли себя русинами ещё в ХХ веке. На Закарпатье самоназвание «русин» сохранилось до настоящего времени [2]. Как отмечает О. Баган (200 (научно-идеологический центр им. Д. Донцова), когда возникла потребность дистанцироваться от России «...це здійснив Т. Шевченко, утвердивши естетичною і вольовою силою свого слова назву „Україна”» [2].

Возможно, многие с этим не согласятся, но нам представляется наиболее вероятным, что современное самоназвание нашего народа и название государства происходят от названия Запорожской (расположенной за днепровскими порогами) окраины («украины») Древней Руси, а впоследствии Литовского государства и Речи Посполитой, в состав которых вошла Древняя Русь. Т. Шевченко и другие патриоты, отстаивавшие новый этноним, стремились подчеркнуть духовную преемственность идеологии нашего народа со свободолюбивым, вольнолюбивым и независимым духом запорожского казачества, и развивавшихся под влиянием этого духа революционных крестьянских движений. Но одновременно произошла психологическая «привязка» к «окраинным» («провинциальным») особенностям казацкого менталитета. Для оппозиционного казака необходимо наличие поблизости сильного центра власти. Вольнолюбивый провинциал перестаёт быть самим собой, если нет метрополии, столицы, центра силы, с которым он мог бы бороться.

Психологическая привязка к провинциальному мировосприятию помогает бороться, но не даёт возможности победить. Борющиеся провинциалы всегда будут повёрнуты лицом к центру с которым борются, или примутся искать новый центр, который поможет бороться со старым центром. Искали в Московской Руси союзника для борьбы с Речью Посполитой и стали провинцией Российской империи. Теперь ищем в Брюсселе и Вашингтоне союзников для борьбы с Российской Федерацией (хотя независимость от Российской Федерации уже достигнута), и рискуем стать провинцией Евросоюза. При таком умонастроении о самостоятельном государстве можно только мечтать, а на деле придётся о нём забыть.

В этой увлекательной борьбе, среди бесконечных «адреналиновых революций» (термин, прозвучавший в ходе одной из общественно-политических телепередач «Пятого канала») так легко забыть об элементарной собственной выгоде. И наш народ, ведомый увлечёнными политиками, о выгоде забывает.

Так например, при отделении от Советского Союза Украина не поставила вопрос о сохранении своего сюзеренитета над ресурсодобывающими областями (сырьевыми придатками) бывшей советской империи, такими как Сибирь, Средняя Азия, Дальний Восток, районы крайнего севера и др. В советское время эти территории фактически были колониями (в классическом понимании данного термина), в то время как европейская часть Советского Союза, где была сосредоточена большая часть обрабатывающей промышленности и крупнейшие культурные центры (в том числе Киев), выступала в роли метрополии. Более прагматичный народ, возможно, озаботился бы обеспечением свободного доступа к необходимым для своей промышленности ресурсам. Народ Украины об оставляемых колониях не вспомнил, и, кажется, даже не осознал, что у него были колонии, и что эти колонии в значительной степени заселены выходцами из нашей страны. Такие действия представляются нам далекими от скучного экономического прагматизма, и могут быть истолкованы, как благородный жест и проявление бескорыстного стремления превратиться из метрополии в провинцию, вынужденную платить за сырьё и энергоресурсы столько денег, сколько скажут их полновластные хозяева, недавно бывшие только совладельцами.

А зачем нам вступать в НАТО? Некоторые публицисты полагают, что только для того, чтобы досадить России, от которой мы уже и так отделились [3]. Неужели кто-то серьёзно предполагает, что Россия двинет на нас танки и самолёты, как Грузия на Южную Осетию? Если Россия и будет вести против Украины какие-то войны, то это будут войны идеологические. А значит отвечать нужно созданием самостоятельной, общенародной идеологии. Иначе воевать придётся на своей территории с собственными русскоязычными гражданами и без особой надежды на победу [4].

Существует ли альтернатива сегодняшнему украинскому провинциализму? Нам представляется что да. И за такой идеей не надо далеко ходить, она всегда была «под рукой».

Давайте вспомним о временах Киевской Руси, когда не было украинцев западных и восточных, центральных и южных, буковинских и закарпатских. Была единая Русь. «Залесская украина» (там где сейчас находится Москва), была отдалённой провинцией Русской державы с центром в Киеве. В Русь, в русский мир входили, разные народы, которые говорили на разных языках, принадлежащих даже к разным языковым семьям (славяне, тюрки, финно-угры и другие) [5].

Русь была и есть многообразием в единстве. Русь – это многообразие религий и идеологий. Изначально она соединила бессмертные ценности православного христианства с язычеством и двоеверием, напряжённые духовные поиски, верность идеалам с практической смекалкой, здравым смыслом и высокими деловыми качествами, стремление к единению с природой (такого понятия о дачах, как у нас, нет ни в каких городах мира) и достижения техники.

Задумывался ли кто-нибудь о том, что меняя этноним, мы ослабляем свои позиции в борьбе за идеологическое первенство в пространстве бывшей Российской империи? Меняя этноним, мы как бы оставляем права на совместное историческое наследие Древней Руси и Российской империи Белорусам и Россиянам. А ведь у нас имеется потенциальная возможность создать культ Киева, как колыбели Древнерусской цивилизации. Если бы нам удалось создать такой культ, мы добились бы идеологического первенства на постсоветском пространстве. Идеологическое первенство со временем приводит к первенству политическому и экономическому. Создавать в нашей стране и распространять за её рубежи культ Древней Руси как исторической колыбели Русского мира нам экономически выгодно! Но такой путь – это путь превращения Украины-Руси в новую метрополию. Он противоречит ставшему привычным провинциальному менталитету. Кроме того, этот путь прагматичен, а значит скучен для любителей «адреналиновых революций».

Но необходимость воссоединения со славным русским прошлым постепенно осознаётся украинским обществом. Яркий пример – результаты телепроекта «Великие Украинцы», победителем в котором стал русский князь Ярослав Мудрый.

В годы перестройки политологами обсуждалась идея демократической Украины, как альтернативного русского политического центра, оппозиционного авторитарной Российской Федерации. При этом подчёркивалось, что Украина имеет равные права с Российской Федерацией на легитимность бывшей России и СССР, а возможность соревнования Украины и России, двух русских государств, двух интегрирующих центров русских земель, трактовалась как геополитическая гарантия демократии в Евразии [6].

Идея Руси-Украины, как проявления альтернативного пути русского развития, обсуждается и в современной Украинской публицистике [2–4]. При этом высказывается мнение, что возвращение Украине русского имени и идеологическая ориентация на наследие Киевской Руси даст шанс объединить всех граждан нашей страны, независимо от языка, на котором они разговаривают, и религии, которую они исповедуют. Внутреннее единство Руси-Украины при сохранении разнообразия населяющих её этнических групп позволит перенести идеологическое противостояние с нашей территории на территорию России и реально претендовать на первенство как в пространстве русской цивилизации так и за её пределами.

Мы полагает, что возвращение этнонима «Русь» будет полезным и с психологической точки зрения. Восстановление культурной преемственности и установка на достижение лидирующих позиций в культуре, идеологии и экономике поможет нашему народу избавиться от комплекса неполноценности, того, по меткому выражению Ю. Винничука, «малороссийского мазохизма», для которого характерна болезненная обращённость в прошлое с нескончаемым расцарапыванием реальных и мнимых «исторических ран» [7].

Таким образом мы можем заключить, что перед нашим народом и нашей страной стоит историческая задача преодоления провинциального менталитета, который является основным препятствием на пути обретения Русью-Украиной самоуважения и психологического равновесия без которых невозможно ни благополучие государства, ни счастье его граждан. Нам предстоит преодолеть комплекс провинциализма. Наличие этого комплекса в настоящее время в очень слабой степени осознаётся интеллигенцией и практически не осознаётся ни народом, ни политиками. Мы предлагаем этот комплекс осознать, и полагаем, что осознание увеличит внутреннюю свободу. Обретение внутренней свободы позволит либо осознанно укреплять «окраинное» мышление, провинциальный менталитет, либо сознательно отказаться от пути провинциализации, и восстановив связь с историческим прошлым, приняв ответственность за настоящее, активно создавать мир, в котором у нашей Руси-Украины будет шанс обрести реальную самостоятельность и даже повести за собой другие народы.

Литература:

1. Ковалев В. И. Провинциальная жизнь как предмет житейской рефлексии и междисциплинарного исследования // Міжнародний науково-практичний семінар „Поблеми провинціології” 4-6 листопада 1996 р. Збірник тез і матеріалів. – Чернівці, 1996. (Перевидання – 2006). – С. 9–14.

2. Баган О. Чи можна в Україні знайти Русь? // День. – № 104. 13 червня 2008. – С. 5.

3. Качмарский О. Что в имени твоём? // Газета «2000». – № 24 (41. 13–19 червня 2008. – С. F1, F8.

4. Стус В., Константинова І. Україна, як альтернативний шлях руського розвитку // День. – № 100. 7 червня 2008. – С. 4.

5. Гумилёв Л. Н. Древняя Русь и Великая Степь. – М.: Товарищество Клышников, комаров и Ко, 1992. – 512 с.

6. Павловский Г. Страна-наследница. К рассоединению Украины с Россией // Век ХХ и мир. – № 12. – 1991. – С. 26–28.

7. Винничук Ю. Малороссийский мазохизм / пер. с укр. В. Рудника // Одесский вестник. – № 191–193. 3–5 октября 1995.


г. Одесса, июнь 2008 г.
спис11


Повідомлень: 179
Звідки: Галичина

ПовідомленняНаписане: 19 квітня 2014, 21:51 Переглянути профілі учасників     Відіслати листа     Відповісти цитуючи     Догори

один із форумчан надіслав мені на пошту,це ганебне явище.Я просто вшоці від обурення і ставлення до , наших Героїв.Це місто Коломия на Прикарпатті


ImageImage


ImageImage


ImageImage

ImageImage
Глечик


Повідомлень: 578
Звідки: Україна

ПовідомленняНаписане: 19 квітня 2014, 22:40 Переглянути профілі учасників     Відіслати листа     Відповісти цитуючи     Догори

Перепрошую за вибір теми, але у темі визв.змагання це можливо не всі прочитають.
Шановні поборники європейського майбутнього, це для Вас.
Згадайте цього ляпаса від ЕС, коли йшов той ганебний суд.
http://wek.com.ua/article/22203/
Шановні, у "вільній" Європі нами розбавлять свій генофонд, використають наші ресурси, і стулять нам роти.
В Європі патріотизм у будь-якій формі негласно заборонений, націоналізм - непорушне табу. Мені щиро шкода тих, хто досі не в курсі цього.
Якщо ми увійдемо в ЄС, то заборонять навіть такі заходи як Покрова. І нав'яжуть нам замість цтого пєрває і дзвєтає майя і т.ін.

Наша свідомість їм як кістка у горлі. Я сподіваюсь, що Свобода, кажучи про европейський курс, всеж хоч трохилукавить.
М.Джура


Повідомлень: 2715
Звідки: Кривий Ріг

ПовідомленняНаписане: 20 квітня 2014, 05:57 Переглянути профілі учасників     Відіслати листа     Відповісти цитуючи     Догори

До речі, хто нам нав'язує другу державну мову? Чомусь мені здається, що тут заслуга надтолерантної Європи навіть більша ніж росії.

_________________
"ПЗКПТ!"- ПРУЧАЙСЯ ЗАВЖДИ КОЛИ ПРУЧАТИСЯ ТРЕБА!
Мічений


Повідомлень: 361
Звідки: Київ

ПовідомленняНаписане: 20 квітня 2014, 09:58 Переглянути профілі учасників     Відіслати листа     Відповісти цитуючи     Догори

Подібні кроки і є шляхом до розуміння, що ми нація, а не збіговисько бандерлогів перед удавом Каа.
http://www.youtube.com/watch?v=5yJ9cLu5gkE&feature=youtu.be
А українська нація є, бо є Українці які жертвують душею своєю за брата свого. Поганих народів не буває, серед всіх народів є погані люди. Україна дім українців, який вітає всіх, хто дотримується наших правил =в НАШОМУ дому, а порушників НАШИХ правил вітає копняками куди прийдеться аж за межу нашого дому.

_________________
Неправда гнобить протидії, але тим дужче бажання боротися з нею. Григорій Сковорода
Мічений


Повідомлень: 361
Звідки: Київ

ПовідомленняНаписане: 20 квітня 2014, 10:01 Переглянути профілі учасників     Відіслати листа     Відповісти цитуючи     Догори

М.Джура написав:
До речі, хто нам нав'язує другу державну мову? Чомусь мені здається, що тут заслуга надтолерантної Європи навіть більша ніж росії.


МИ самі в тому винні, бо схильні до угодовства. Державна мова одна, громадяни України володіють державною мовою, хто не володіє той не громадянин. Латиші то зразу зробили і ніяка Європа їм в тому не заважала, навіть в ЄС прийняли і НАТО.

_________________
Неправда гнобить протидії, але тим дужче бажання боротися з нею. Григорій Сковорода

 
Нова тема Відповісти

 
ВО "Свобода"
Олег Тягнибок - голова партії
Всеукраїнське об'єднання "Свобода"
http://www.tyahnybok.info

Виступає за:
захист прав українців
шану національних героїв та святинь
поширення української мови
тверду проукраїнську політику



ВО "Свобода"
Українська права партія,
зареєстрована в 1995, однак
діяла з перших років
здобуття незалежності. Програма ВО "Свобода" є
Програма захисту українців

Основні напрямки програми:
визнання голодомору та
репресій геноцидом українців,
захист української мови,
визнання ОУН-УПА,
національна справедливість



Лічильники

Український рейтинг TOP.TOPUA.NET