•  Офіційний форум ВО "Свобода"  •  Початок  •  Зареєструватись  •  Пошук  •  Вхід
   
 To nie polskie dzieci

Автор Повідомлення
Вудус


Повідомлень: 110
Звідки: Кам’янське (тмч. Днєпрадзєржінск)

ПовідомленняНаписане: 01 червня 2007, 10:50 Переглянути профілі учасників     Відіслати листаICQ     Відповісти цитуючи     Догори

Fałszywy opis, prawdziwe zbrodnie

http://www.rzeczpospolita.pl/news.rol?newsId=1680

Ada Rutkowska, Dariusz Stola

Zdjęcie, które posłużyło twórcy projektu pomnika ofiar ludobójstwa dokonanego przez OUN — UPA, nie przedstawia polskich ofiar


Pragniemy na wstępie przeprosić czytelników za drastyczne ilustracje do tego artykułu [więcej - w sobotnim wydaniu papierowym i internetowym]. Takie zdjęcia nie powinny ukazywać się w prasie, nie tylko dlatego, by nie razić czytelników i nie przyczyniać się do brutalizacji otaczającej nas ikonosfery, ale także z szacunku dla przedstawionych na nich niewinnych ofiar strasznej zbrodni. Dołączamy je, nie widząc innej możliwości udokumentowania naszych tez, które odnoszą się do ważnej kwestii — splotu niedawnych wiadomości oraz dramatycznych wydarzeń sprzed ponad pół wieku.

Image
Fotografia zamieszczona w artykule Witolda Łuniewskiego 'Psychoza szałowo-posępnicza w kazuistyce sšdowo-psychiatrycznej' z 1928 roku

Kilka tygodni temu pojawiła się w mediach wiadomość o planach wystawienia w centrum Warszawy nowego pomnika. Ogólnopolski Komitet Budowy Pomnika Ofiar Ludobójstwa Dokonanego przez OUN — UPA na Ludności Polskiej Kresów Wschodnich zaprezentował przy tej okazji projekt autorstwa znanego artysty rzeźbiarza Mariana Koniecznego. Przedstawia on stylizowane drzewo, do którego przybite czy też przywiązane drutem kolczastym są ciała czworga dzieci. Pierwowzorem tego wstrząsającego obrazu było zamieszczane w wielu publikacjach zdjęcie, widoczne m.in. na okładce albumu „Ludobójstwo UPA na ludności polskiej: dokumentacja fotograficzna”, które prezentujemy obok (fot. I). Publikacje te podają też miejsce i czas przedstawianej zbrodni — koniec 1943 r.

Plany budowy pomnika, a bardziej jeszcze wstrząsający projekt Koniecznego wzbudziły zróżnicowane reakcje, m.in. do Rady Warszawy trafił list protestacyjny podpisany przez ponad 100 artystów, naukowców i polityków, w którym stwierdzają, że drastyczna forma monumentu nie służy dobrze upamiętnieniu ofiar i polsko-ukraińskiemu pojednaniu. Projekt pomnika przedstawiającego ciała ofiar okrutnej zbrodni jest rzeczywiście wstrząsający i jako taki może budzić kontrowersje. Jednak drastyczne w swej dosłowności nawiązanie do sceny ze zdjęcia jest fałszywe. Otóż zdjęcie, które stało się inspiracją dla rzeźbiarza, nie ma nic wspólnego z „ofiarami ludobójstwa dokonanego przez OUN — UPA na ludności polskiej Kresów Wschodnich”. Przedstawione na nim dzieci nie były Polakami, ich zabójca nie miał nic wspólnego z OUN i UPA i w ogóle nie był Ukraińcem, a zbrodnia nie nastąpiła podczas antypolskiej akcji UPA w 1943 r.

To nie są polskie dzieci

Twierdzimy tak, ponieważ posiadamy niezaprzeczalne dowody, że wspomniane zdjęcie — pierwowzór projektu pomnika — przedstawia zupełnie inne wydarzenie. Miało ono miejsce w nocy z 11 na 12 grudnia 1923 r., cztery ofiary to dzieci cygańskie, a zabójcą była ich obłąkana matka, 32-letnia M.D. Zdarzenie jest szczegółowo opisane w pracy wydanej drukiem w 1928 r. (a zapewne też w ówczesnej prasie).

publikacji, która powoływała się na artykuł z roku 1928. Obydwa teksty są publikacjami z zakresu medycyny sądowej. Pierwszy to artykuł „Psychoza szałowo-posępnicza w kazuistyce sądowo-psychiatrycznej”, zamieszczony w „Roczniku Psychiatrycznym” z 1928 r. Jego autorem był Witold Łuniewski, wieloletni dyrektor zakładu w Tworkach. Druga publikacja to „Podręcznik medycyny sądowej dla studentów i lekarzy”, wydany w 1948 r. przez Wiktora Grzywo-Dąbrowskiego, profesora Uniwersytetu Warszawskiego i członka komitetu redakcyjnego „Rocznika Psychiatrycznego”. To właśnie fakt, że zabójcą dzieci była ich matka, przyciągnął uwagę uczonych. Nieszczęsna kobieta zabiła czworo dzieci w akcie rozpaczy po aresztowaniu męża i rozpadzie grupy cygańskiej, w której dotąd żyła, w przekonaniu, że grozi im niechybna śmierć głodowa. Następnego dnia zgłosiła się na policję. Z polecenia sądu została umieszczona w zakładzie psychiatrycznym, gdzie stwierdzono u niej „psychozę szałowo-posępniczą”, dziś powiedzielibyśmy zapewne o ciężkim przypadku depresji. Jak pisze Łuniewski, jej czyn „był psychopatologiczną próbą dokonania rozszerzonego samobójstwa, którego chora nie doprowadziła do końca”.

Obydwie wymienione publikacje zawierają fotografie z miejsca zbrodni. W „Podręczniku medycyny sądowej” zamieszczono zdjęcie, które oznaczyliśmy nr II. Nie jest ono takie samo jak zdjęcie nr I. Czytelnik dostrzeże, że zdjęcie I jest jego lustrzanym odbiciem. Fotografia zamieszczona w pracy Łuniewskiego, którą oznaczyliśmy nr III, jest innym zdjęciem — przedstawia niewątpliwie tę samą scenę, ale sfotografowaną z nieco innej strony. „Przejmujący grozą obraz tej zbrodni został sfotografowany przez urząd śledczy”, pisze Łuniewski, i zapewne wykonano kilka zdjęć z różnych perspektyw. Możliwe, że w archiwach sądowych lub policyjnych zachowały się inne jeszcze zdjęcia tej sceny. Ponadto zdjęcie I różni się od pozostałych ukośnymi jasnymi liniami, które kilku komentatorów wzięło błędnie za drut kolczasty. Są to zapewne ślady zgięć pierwotnej fotografii lub zarysowań na negatywie.

Na tropach legendy zdjęcia

Jak to się stało, że zdjęcie ofiar obłąkanej matki z 1923 r. uznano za przedstawienie polskich ofiar UPA, a potem wręcz za ich ikonę? Poszukując odpowiedzi na to pytanie, trafiliśmy na kilka ścieżek, częściowo zgodnych, częściowo zaś rozbieżnych. Najwcześniejsza odnaleziona publikacja datująca zdjęcie na 1943 r. to wydawane we Wrocławiu pismo „Na Rubieży”. Fotografia pojawia się w jego numerze 3 z 1993 r. opatrzona podpisem „Dzieci polskie zamęczone i pomordowane przez oddział Ukraińskiej Powstańczej Armii w okolicy wsi Kozowa, w woj. tarnopolskim, jesienią 1943 roku (ze zbiorów dr Stanisława Krzaklewskiego)”.

Dwa lata później zdjęcie pojawia się w pracy J. Węgierskiego „Armia Krajowa w okręgach Stanisławów i Tarnopol ” z podpisem „zamordowane przez oddziały SS-Galicja dzieci polskie w rejonie Kozowej (pow. brzeżański) (ze zbioru W. Załogowicza)”. Aleksander Korman w pracy „Stosunek UPA do Polaków na ziemiach południowo-wschodnich II Rzeczypospolitej” (Wrocław 2002) zamieszcza najwięcej informacji o zdjęciu i zbrodni, którą ma ono przedstawiać. Twierdzi, że zdjęcie pochodzi ze wsi Kozowa lub Łozowa, pow. Tarnopol, zapewne z grudnia 1943 lub 1944 r., skąd grupa ocalałych z rzezi Polaków dostarczyła je na konspiracyjną placówkę 14. Pułku AK na przedmieściach Lwowa. Tam trafiło w ręce Władysława Załogowicza (na którego relację się powołuje), który wiele lat później przekazał je Krzaklewskiemu, a ten autorowi. Pisze też, że upowcy poczynili wiele takich „wianuszków” z dzieci, przybijając je do drzew w alei, którą nazwali „drogą do samostijnej Ukrainy”. Poznajemy nawet nazwisko przypuszczalnego dowódcy oddziału UPA, odpowiedzialnego za rzeź, i inne szczegóły zbrodni. W wydanym rok później wspomnianym już albumie Korman zamieszcza zdjęcie dwukrotnie, ponownie z informacją, że przedstawia jedno z drzew przy „drodze do samostijnej Ukrainy” w powiecie tarnopolskim. Z kolei w liczącym ponad 1100 stron tomie H. Komańskiego i Sz. Siekierki o ludobójstwie w województwie tarnopolskim (Wrocław 2004) czytamy, że zdjęcie pochodzi ze zbioru St. Krzaklewskiego, a wykonał je niemiecki fotograf wojskowy we wsi Kozówka, pow. Brzeżany, w listopadzie 1943 r. Choć praca ta ma bogatą bazę źródłową i rozbudowany aparat naukowy, nie podaje, na jakiej podstawie przypisano tę scenę do wsi Kozówka. Dodajmy, że od kilku lat zdjęcie I pojawia się w różnych publikacjach i w Internecie (np. w Wikipedii), a jego opis obrasta w coraz to nowe szczegóły rzekomej zbrodni.

Aleksander Korman i Stanisław Krzaklewski już nie żyją, udało się nam jednak skontaktować z panami Siekierką, Komańskim i Załogowiczem. Dwaj pierwsi twierdzą zgodnie, że fotografia, którą otrzymali od dr. Krzaklewskiego, pochodziła od jego ojca, który z kolei dostał ją od niemieckiego oficera w Brzeżanach. Od Załogowicza natomiast dowiedzieliśmy się, że to on przekazał fotografię Krzaklewskiemu, a dostał ją w końcu lat 40. od pewnej rodziny, która pochodziła z okolic wsi Kozowa, a po wojnie zamieszkała w Głuchołazach. Wobec tych rozbieżności trudno uznać, że obydwie historie zdjęcia są prawdziwe. Byłoby to możliwe tylko, gdyby do Załogowicza i Krzaklewskiego seniora trafiły dwa takie same zdjęcia (tak samo zarysowane, odwrócone i błędnie opisane już w latach 40.), co wydaje się mało prawdopodobne. Nie twierdzimy jednak, że relacje te były świadomie kłamliwe. Przeciwnie, sądzimy, że osoby, które upowszechniały fałszywie opisane zdjęcie, działały nieświadome tego, w dobrej wierze. Nasi respondenci byli ostatnim ogniwem dłuższego łańcucha. Nie wiadomo, kto i kiedy zaczął przedstawiać zdjęcie jako dowód zbrodni na Polakach z 1943 r., co następne osoby w łańcuchu już tylko powielały. Nawet autora (autorów?) tej fałszywej interpretacji nie należy od razu podejrzewać o kłamstwo (choć nie można tego wykluczyć). Mógł nie wiedzieć, skąd pochodzi zdjęcie, i połączyć je z jakąś zasłyszaną historią. Wielu ludzi z południowo-wschodnich Kresów II Rzeczypospolitej widziało w tym czasie tak potworne sceny, że dodanie do nich jeszcze jednego makabrycznego zdjęcia mogło wydawać się im oczywiste.

Obrońcy pamięci i rzecznicy prawdy

Trzeba podkreślić, że choć przedstawione obok zdjęcia są fałszywym dowodem zbrodni popełnionych na Polakach przez UPA, jest wystarczająco wiele innych wiarygodnych dowodów tych zbrodni: dokumentów i relacji polskich, ukraińskich czy niemieckich opisujących tysiące mordów na bezbronnych cywilach różnej płci i wieku, zbiorowych mogił kryjących szczątki ofiar, a także zdjęć równie przerażających jak obraz powieszonych dzieci. Żyją jeszcze, choć z każdym rokiem coraz ich mniej, naoczni świadkowie rzezi i okrucieństw. Zachowanie i zgromadzenie wielu takich dowodów zawdzięczamy badaczom amatorom ze środowisk kresowych, którzy czynili to w poczuciu misji, z obowiązku pamięci, pomimo wielkich przeszkód. Przez ponad czterdzieści lat rządów komunistycznych był to temat tabu; stosowne instytucje nie prowadziły badań i dochodzeń ani nie zbierały dokumentacji. Świadkowie wymierali, wielu milczało z obawy o życie swoje i bliskich, upływ czasu zacierał pamięć. Przypadki błędnych ustaleń historyków amatorów były w tych warunkach nieuniknione. Dopiero stosunkowo niedawno rozpoczęły się badania akademickie, w których korzysta się ze zróżnicowanej bazy źródłowej. Dzięki temu pojawiły się nowe, solidnie udokumentowane opracowania przedstawiające systematycznie i szczegółowo okoliczności, charakter i skalę wydarzeń, takie jak monumentalne dzieło Ewy i Władysława Siemaszków o ludobójstwie na Wołyniu lub wyważone analizy historyczne Grzegorza Motyki. Pokazują one, że refleksja i metoda historyka, choć z natury swej krytyczna, nie przeszkadza, lecz pomaga w ożywianiu i podtrzymywaniu pamięci. Dlatego smutek i zgorszenie budzą w nas jadowite napaści na tych historyków, którzy w imię prawdy i zgodnie z regułami swego zawodu podchodzą krytycznie do pewnych utartych opinii, emocjonalnych sądów i nieudokumentowanych twierdzeń.

Dla historyka XX w. odpowiedź na pytanie, czy pamiętać i upamiętniać te wydarzenia i ich ofiary, jest oczywista: należy im się szacunek i pamięć. Naród to wspólnota pamięci i zapomnienia, ale nie sądzimy by „polityka zapomnienia” pomagała pojednaniu między ludźmi i narodami. Ważne wydarzenia z przeszłości należy przypominać i upamiętniać, nawet, jeśli jest to trudne i bolesne. Pytaniem otwartym i niełatwym jest kwestia, jak to czynić. Mamy nadzieję, że przypadek fałszywego pomnika będzie przypominał o potrzebie współpracy na tym polu obrońców Pamięci i rzeczników Prawdy.

_________________
Злість надає мені натхнення перемоги
Борисфен


Повідомлень: 771
Звідки: Велика Україна

ПовідомленняНаписане: 01 червня 2007, 12:19 Переглянути профілі учасників     Відіслати листа     Відповісти цитуючи     Догори

От аби ще рідною мовою було написано, люди перекладіть, хоть основний зміст, ато інтуїтивно читати задовбує

_________________
Станем, браття,в бій кривавий від Сяну до Дону,
В ріднім краю панувати не дамо нікому...
Вудус


Повідомлень: 110
Звідки: Кам’янське (тмч. Днєпрадзєржінск)

ПовідомленняНаписане: 01 червня 2007, 13:43 Переглянути профілі учасників     Відіслати листаICQ     Відповісти цитуючи     Догори

Йдеться про розпоширеші в нетрях світлини, на яких нібито польскі діти закатовані УПА. Так ось самі поляки визнають, що се є фальшивка.

_________________
Злість надає мені натхнення перемоги
Демагог-Революціонер


Повідомлень: 11
Звідки: Південь

ПовідомленняНаписане: 04 червня 2007, 13:31 Переглянути профілі учасників     Відіслати листа     Відповісти цитуючи     Догори

ці ляхи хитріші за жидів, не обманюйтесь браття!

_________________
Справедливість і Честь!
Салам Алейкум


Повідомлень: 8
Звідки: Уч-Кудук

ПовідомленняНаписане: 10 вересня 2007, 14:45 Переглянути профілі учасників     Відіслати листаВідвідати сайт учасника     Відповісти цитуючи     Догори

Дивно. Тема на закордоннiй мовi ще не зтерта.

_________________
Iнтернаціоналізм є наступним еволюцiйним кроком пiсля націоналізму.
Подальша глобалiзацiя спричинить ще бiльшу дiфузiю мiж народами
Чорний


Повідомлень: 5898
Звідки: Лемберґ, Галичина

ПовідомленняНаписане: 10 вересня 2007, 14:48 Переглянути профілі учасників     Відіслати листаICQ     Відповісти цитуючи     Догори

Салам Алейкум написав:
Дивно. Тема на закордоннiй мовi ще не зтерта.

Це стаття - просто збережена мова оригіналу.

_________________
Тут все просто - перемагають перші, потім другі, потім знову перші, а потім приходить Чорний...
Олег Тягнибок: Чорний - то страшна людина! (Харків, 28/09/2008)
Професор


Повідомлень: 1360
Звідки: Україна

ПовідомленняНаписане: 10 вересня 2007, 17:38 Переглянути профілі учасників     Відіслати листаMSN     Відповісти цитуючи     Догори

Що сказати? УПА дійсно било поляків, було за що. Тож вони тепер встановлюють такого роду пам'ятники і справедливо ненавидять УПА.

От тільки Україні потрібно розірвати відносини з країною, яка посягнула на наші національні святині!

_________________
Поховайте та вставайте
Кайдани порвіте
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.
Чорний


Повідомлень: 5898
Звідки: Лемберґ, Галичина

ПовідомленняНаписане: 10 вересня 2007, 21:47 Переглянути профілі учасників     Відіслати листаICQ     Відповісти цитуючи     Догори

Професор написав:
Що сказати? УПА дійсно било поляків, було за що. Тож вони тепер встановлюють такого роду пам'ятники і справедливо ненавидять УПА. От тільки Україні потрібно розірвати відносини з країною, яка посягнула на наші національні святині!

Відверто кажучи - не згоден.

Конфлікт ніколи не йде через милуле - тільки через сучасне. І з москалями в нас зараз конфлікт тільки тому, що воно яке бидло було, таке і залишилося, і ніскільки не змінилося.

В історія було всяко. Ми різали ляхів, і турків, і москалів. А вони - нас. Але якщо зараз відносини з турками та ляхами є відносинами цивілізованих держав що в минулому мали конфлікти (звичайно, враховуючи те, що кожна держава далі захищає власні інтереси), то з москалями, по великому рахунку - нічого не змінилося - вони і далі є ворогами нашої державності.

_________________
Тут все просто - перемагають перші, потім другі, потім знову перші, а потім приходить Чорний...
Олег Тягнибок: Чорний - то страшна людина! (Харків, 28/09/2008)
Джміль


Повідомлень: 892
Звідки: Січеслав

ПовідомленняНаписане: 29 липня 2008, 15:48 Переглянути профілі учасників     Відіслати листаВідвідати сайт учасникаICQ     Відповісти цитуючи     Догори

Друзі! Цю статтю за посиланням на сайт газети прибрали - вже не знаю, з чиєї подачі, чи поляків, чи москалів.

Це дає привід українофобам закидати, що вся ця стаття - вигадка, і ті діти є жертвами вояків УПА.

Але ця стаття дійсно була надрукована в газеті Rzeczpospolita від 19.05.2007 року. Немаючи на руках принаймні ксерокопії цієї статті, важко щось реально довести. Але й роздобути це число мені поки не вдалося, хоча я давав запити в усі бібліотеки Січеслава, і просив друзів у Києві і Польщі відшукати це число газети Rzeczpospolita. На жаль, вже кілька місяців не маю ніякої відповіді на ці запити.

Якщо в когось є така можливість, дуже прошу, віднайдіть цей примірник і повідомте мені.

Як на мене - це дуже важлива справа і не варто віддавати такий важливий козир в інформаційній війні до рук українофобів.

_________________
На будь-яке запитання російською маю одну відповідь - стріл. (с) Яків Гальчевський, командир (1921-1925) Подільської повстанської групи
http://dzhmil.livejournal.com
Слав


Повідомлень: 2151
Звідки: Львів

ПовідомленняНаписане: 30 липня 2008, 20:38 Переглянути профілі учасників     Відіслати листа     Відповісти цитуючи     Догори

Ось ця стаття:
http://www.google.com/search?hl=en&q=Fa%C5%82szywy+opis%2C+prawdziwe+zbrodnie+&btnG=Google+Search
http://www.rzeczpospolita.pl/dodatki/plus_minus_070519/plus_minus_a_8.html

Коли мова заходить про поляків, то треба підкреслювати, що поляки були окупантами і не давали українцям жити:

http://www.referatik.com.ua/referat/64/4761/
http://referaty.com.ua/ukr/details/18094/
http://www.lib.ua-ru.net/inode/28780.html

Протягом багатьох століть поляки пили українцям кров, тому жодної мови не може бути про якесь там вибачення за дії ОУН - УПА над поляками.

_________________
В нас клятва єдина і воля єдина,
Єдиний в нас клич і порив:
Ніколи, ніколи не буде Вкраїна
Рабою московських катів!

Редаговано: Слав (19 жовтня 2008, 22:23)
Ерік Блодекс


Повідомлень: 357
Звідки: Київ

ПовідомленняНаписане: 31 липня 2008, 02:22 Переглянути профілі учасників     Відіслати листа     Відповісти цитуючи     Догори

Вітаю польських журналістів за прояв доброї волі.
А взагалі потрібно не відвертатися одні від одних, коли йдеться про взаємну різанину в минулому. Бо поки наші предки займалися братовбивством через немудрих політиків, цим, як завжди, користалася Росія. Тільки в березні 1945 року до АК і УПА це дійшло, та було вже запізно. Дідусь Сталін усіх помирив у всім відомий спосіб.

Ненависть предків не повинна передаватися нащадкам. Хай старі доживають з нею свого віку і заберуть її з собою в могилу. Це не значить, що все треба забути. Навпаки, треба пам'ятати, щоб знати, як цього уникнути в майбутньому.

_________________
"Возвеличу малих отих рабів німих..."

Гублю себе, коли служу рабам!
Здоровий


Повідомлень: 24
Звідки: Лучеськ

ПовідомленняНаписане: 30 вересня 2008, 22:48 Переглянути профілі учасників     Відіслати листа     Відповісти цитуючи     Догори

УПА били поляків і дорослих , і малих ... Правда й польська крайова наших різала . Мого діда , наполовину поляка , бандерівець повів розстрілювати...а діду було тоді 9 років. Правда прийшли совЄти і УПА відступила..
Уляна Підошва


Повідомлень: 4
Звідки: Рівно

ПовідомленняНаписане: 13 січня 2009, 10:27 Переглянути профілі учасників     Відіслати листа     Відповісти цитуючи     Догори

УПА били поляків і дорослих , і малих ... Правда й польська крайова наших різала . Мого діда , наполовину поляка , бандерівець повів розстрілювати...а діду було тоді 9 років. Правда прийшли совЄти і УПА відступила..


Ви що хочете сказати, що Совєти були визволителями? Це жах! Свідомий українець не може такого казати!
Вадимир


Повідомлень: 548
Звідки: Житомир

ПовідомленняНаписане: 13 січня 2009, 11:50 Переглянути профілі учасників     Відіслати листа     Відповісти цитуючи     Догори

Від різанини Українців з поляками завжди вигравала третя сторона.
А взагалі міжнаціональне примирення між народами які топили один одного в крові неможливе. Це й накраще. Бо примирення історичної минувшини нівелює героїчні діяння наших дідів та прадідів і робить їх безглуздими, а їхні смерті непотрібними.

_________________
“Ми не хочемо довше зносити панування чужинців, не хочемо більше зневаги на своїй землі. Нас горстка, але ми сильні нашою любов’ю до України”.
Микола Міхновський, 1900 р.
Ерік Блодекс


Повідомлень: 357
Звідки: Київ

ПовідомленняНаписане: 13 січня 2009, 13:03 Переглянути профілі учасників     Відіслати листа     Відповісти цитуючи     Догори

Примирення не лише можливе, але й реальне. Українці допомагають тут полякам розшукувати могили їхніх батьків. А поляки у себе оберігають поховання вояків УГА. Добра воля завжди перемагає. Та ви зайдіть у будь-який паб у Києві, де збираються українські і польські студенти і журналісти - обговорюють спільні справи, стосунки двох країн, внутрішню ситуацію в них. "Діди і прадіди" своє відіграли, їхні нащадки мають вже інші проблеми - і це на краще.

_________________
"Возвеличу малих отих рабів німих..."

Гублю себе, коли служу рабам!

 
Нова тема Відповісти

 
ВО "Свобода"
Олег Тягнибок - голова партії
Всеукраїнське об'єднання "Свобода"
http://www.tyahnybok.info

Виступає за:
захист прав українців
шану національних героїв та святинь
поширення української мови
тверду проукраїнську політику



ВО "Свобода"
Українська права партія,
зареєстрована в 1995, однак
діяла з перших років
здобуття незалежності. Програма ВО "Свобода" є
Програма захисту українців

Основні напрямки програми:
визнання голодомору та
репресій геноцидом українців,
захист української мови,
визнання ОУН-УПА,
національна справедливість



Лічильники

Український рейтинг TOP.TOPUA.NET