•  Офіційний форум ВО "Свобода"  •  Початок  •  Зареєструватись  •  Пошук  •  Вхід
   
 Літературні твори: свої і не тільки...

Автор Повідомлення
Наталя Кулініч


Повідомлень: 4
Звідки: Київ

ПовідомленняНаписане: 12 листопада 2009, 17:55 Переглянути профілі учасників     Відіслати листа     Відповісти цитуючи     Догори

Де ти душе українська?


Де ти душе українська,
Чом лягла ти спати?
Чи напилась ти брехнею наших депутатів?
Чом молитись перестала , до Бога звертатись?
Задивилась кінофільмів, що вчать як вбивати?
Чом не прагнеш пробудитись, щоб шлях свій побачить,
Чи заморських попів пісня не дає піднятись?

То вставай вже душе славна, дихай на всі груди
Подолай пітьму духовну , засвіти повсюди.
Підніми з глибин прадавніх силу всю вселенську,
І збери з країв далеких всю сім»ю вкраїнську.

Прояви всю велич Духу, розірви кайдани
І востаннє голос Бога відчуй на майдані,

Де ж ти душе українська,
Де шукаєш правди?,
Засипаєш під російське,
Про радянське мариш.

Вже продали землю катам, а ти спиш красуня,
Вже річки йдуть повертати, а ти мариш снами,
Так же може прийти днина, що не буде хати,
І не буде куди людям голову сховати.

Що за сон тебе так держить, та так присипляє,
Що і зарево на небі тебе не чіпає,
Що гроза на голий стовбур, то прикмета болю,
А тебе то не тривожить, адже не з тобою.

Чом себе ти душе мирна віддала в поталу
І тим самим свою долю сама ж розтоптала?
Як тепер ти зможеш жити, знаючи провину,
Адже будеш гнути спину для чужого сина?

Горе, сон –дурман до болю, полонили душу
Але Дух могутню силу проявити мусить,
Дух вкраїнський має силу, що з глибин черпає,
І ніхто на цьому світі такого не має

Стержень Духу у єднанні пращурів коріння
Сьогодення проростає гілками творіння ,
І майбутнє має квіти , що розквітнуть скоро,
Бо настав той час прозріння, що веде до Бога.

Де ти душе українська,
Де ти ходиш бродиш?
В своїм домі, мов чужинка,
Спокій не знаходиш.

Душе красна, душе славна,
Глянь навкруг довкола,
Гори , ліс і полонини
Квітнуть, як ніколи.

Поводир твій з неба гляне
Й усмішка заграє,
Бо ще є в твоїм загоні
Чисті душі раю.

Тож пізнай скоріш ти серцем
Спокій та натхнення,
Прояви любов до Бога
Та здійсни знамення.

То знамення, що писали старці сивочолі,
Про твою святу дорогу , що несе всім волю,
Про прозріння всього люду з Києва в початку,
Про духовний шлях життєвий за любов нащадків.

_________________
"О мудрий мій святий народе, зніми з очей своїх всю тінь,
Та розірви скоріш ти пута , що полонили душу всім!"
Лапський


Повідомлень: 56
Звідки: Київ

ПовідомленняНаписане: 08 грудня 2009, 18:40 Переглянути профілі учасників     Відіслати листаICQ     Відповісти цитуючи     Догори

Карний кодекс - супер книжка
кращу ти не скрізь найдеш
і заглянувши в цю книгу,
зразу ти статтю знайдеш.
Наркоман,крадій,злочинець -
кожному КаКа наш рад.
Прокурор Тобі радіє,і
як йдемо ми на етап.

Як прокинувся ти зранку -
зразу книгу цю читай,
і всі довбані закони
ти на пам"ять повивчай!
щоб сміттюк чи брудний опер,
педераст із РОВД,
залякать не зміг тебе!

намисано на лекції з алгебри і геометрії=)

_________________
Раса! Нація! Спорт!
Лапський


Повідомлень: 56
Звідки: Київ

ПовідомленняНаписане: 08 грудня 2009, 18:42 Переглянути профілі учасників     Відіслати листаICQ     Відповісти цитуючи     Догори

типу хоку=)
зима настала
кота каструють
який жах у нього

весна вже прийшла
коти кохаються скрізь
Кіт кастрований

персик росте
агрус вже не росте
а кіт кастрований.

листя немає
птахи не співають
кіт здох з горя

_________________
Раса! Нація! Спорт!
Лапський


Повідомлень: 56
Звідки: Київ

ПовідомленняНаписане: 08 грудня 2009, 18:42 Переглянути профілі учасників     Відіслати листаICQ     Відповісти цитуючи     Догори

Коли приходив я додому,
включав на повну я шансон,
незнав я чим оте скінчиться,
але скінчилось "непутьом".
Скінчилось, вправду, дуже швидко,
ще й вісімнадцяти не мав,
в мусарку двоє посадило,
і по етапу я погнав.
Не мав води, сольоний хавчик,
два вертухая і замок,
прикладом бив мене начальник,
на башню натягав кульок.
Та я не здався й жив лишився,
братва із волі помогла,
а потім,вже як я звільнився
начальник прям мені попав,
він плакав,бив себе у груди,
та я йому усе згадав..
Згадав прикла"д,згадав всі болі,
і постріл зразу пролунав...

_________________
Раса! Нація! Спорт!
Лапський


Повідомлень: 56
Звідки: Київ

ПовідомленняНаписане: 15 грудня 2009, 21:41 Переглянути профілі учасників     Відіслати листаICQ     Відповісти цитуючи     Догори

йде хлопак по вулиці,
усі дівки любуються,
а перед ними просто наркоман.
в кишенях руки сховані,
а в них гашиш захований
і в голові хлопаки лише план.
встає він зранку ледь світає
і на плантацію рушає,
працює там з таким завзяттям,
що всім прям соромно стає.
А потім, ніччю після праці,
заб"є косяк і піде спать,
та знову встане рано вранці,
і знов продовжить працювать...

_________________
Раса! Нація! Спорт!
БАРАБАС


Повідомлень: 9512
Звідки: Ялта-Ужгород. Україна.

ПовідомленняНаписане: 16 грудня 2009, 00:13 Переглянути профілі учасників          Відповісти цитуючи     Догори

Лапський написав:
типу хоку=)
зима настала
кота каструють
який жах у нього

японською не пробували перекласти ? Бусон до такого б не додумався.

_________________
Свобода - тверда як меч.
Або вона у тебе є, або тебе нема.
Лапський


Повідомлень: 56
Звідки: Київ

ПовідомленняНаписане: 18 грудня 2009, 23:28 Переглянути профілі учасників     Відіслати листаICQ     Відповісти цитуючи     Догори

закохався на суді,
коли нас судили с**и,
ти була тоді в пальті,
а мені скрутили руки.
І в кайданках сміттюки
віддаляючи кохання
в автозак мну завели...
Ось я знову жру баланду
і тебе я бачу скрізь..
Образ твій ніхто зломить,
через роки пронесу,
не забуду і знайду,
ось тоді і заживу!

_________________
Раса! Нація! Спорт!
БАРАБАС


Повідомлень: 9512
Звідки: Ялта-Ужгород. Україна.

ПовідомленняНаписане: 19 грудня 2009, 09:56 Переглянути профілі учасників          Відповісти цитуючи     Догори

Лапський написав:

Ось я знову жру баланду


Найкраще, що може зробити автор у своєму житті - це ніколи і нічого більше в своєму житті не писати.
Ні віршів, ні розписок про позичання грошей, ні доносів.

Ніколи і нізащо.

І буде Вам тоді щастя. І баланди не буде.

А нам всім буде за Вас радісно.

_________________
Свобода - тверда як меч.
Або вона у тебе є, або тебе нема.
Нік3


Повідомлень: 841

ПовідомленняНаписане: 24 лютого 2010, 06:33 Переглянути профілі учасників     Відіслати листа     Відповісти цитуючи     Догори

Вірш Шевченка, Юродивий
Во дні фельдфебеля-царя
Капрал Гаврилович Безрукий
Та унтер п'яний Долгорукий
Украйну правили. Добра
Таки чимало натворили,
Чимало люду оголили
Оці сатрапи-ундіра,
А надто стрижений Гаврилич
З своїм єфрейтором малим
Та жвавим, на лихо лихим.
До того люд домуштрували,
Що сам фельдфебель дивувались
І маршировкою і всім,
І «благосклонні пребували
Всегда к єфрейторам своїм»
А ми дивились і мовчали
Та мовчки чухали чуби.
Німії, подлії раби,
Підніжки царськії, лакеї
Капрала п'яного! Не вам,
Не вам, в мережаній лівреї
Донощики і фарисеї,
За правду пресвятую стать
І за свободу. Розпинать,
А не любить ви вчились брата
О роде суєтний, проклятий,
Коли ти видохнеш? Коли
Ми діждемося Вашінгтона
З новим і праведним законом?
А діждемось-таки колись!
Не сотні вас, а міліони
Полян, дулебів і древлян
Гаврилич гнув во время оно;
А вас, моїх святих киян,
І ваших чепурних киянок
Оддав своїм прафосам п'яним
У наймички сатрап-капрал.
Вам і байдуже. А між вами
Найшовсь-таки якийсь проява,
Якийсь дурний оригінал,
Що в морду затопив капрала,
Та ще й у церкві, і пропало,
Як на собаці.
Тоді, дурні, і вам було б
На його вийти з рогачами,
А ви злякалися...
Так-то, так.

Найшовсь-таки один козак
Із міліона свинопасів,
Що царство все оголосив:
Сатрапа в морду затопив.
А ви — юродиві — тим часом,
Поки нездужає капрал,
Ви огласили юродивим
Святого лицаря! а бивий Фельдфебель ваш, Сарданапал,
Послав на каторгу святого;
А до побитого старого
Сатрапа «навсегда» оставсь
Преблагосклонним. Більш нічого

Не викроїлося, і драму
Глухими, темними задами
На смітник винесли, а я...
О зоре ясная моя!
Ведеш мене з тюрми, з неволі
Якраз на смітничок Миколи,
І світиш, і гориш над ним
Огнем невидимим, святим,
Животворящим, а із гною
Встають стовпом передо мною
Його безбожнії діла...
Безбожний царю, творче зла,
Правди гонителю жестокий!
Чого накоїв па землі!
А ти, всевидящее око!
Чи ти дивилося звисока,
Як сотнями в кайданах гнали
В Сибір невольників святих,
Як мордували, розпинали
І вішали. А ти не знало?
І ти дивилося на них
І не осліпло. Око, око!
Не дуже бачиш ти глибоко!
Ти спиш в кіоті, а царі...
Та цур їм, тим царям поганим!
Нехай верзуться їм кайдани,
А я полину на Сибір,
Аж за Байкал; загляну в гори,
В вертепи темнії і в нори,
Без дна глибокії, і вас —
Споборники святої волі —
Із тьми, із смрада і з неволі
Царям і людям напоказ
На світ вас виведу надалі
Рядами довгими в кайданах...
неслухняна


Повідомлень: 71
Звідки: місто Франкове

ПовідомленняНаписане: 24 лютого 2010, 11:45 Переглянути профілі учасників     Відіслати листа     Відповісти цитуючи     Догори

Якщо з українською мовою
в тебе друже не все гаразд
не вважай її примусовою
полюби, як весною ряст.
Примусова для тих, хто цурається
А хто любить, той легко вчить:
Все, як пишеться, в ній вимовляється,-
Все, як пісня, у ній звучить.
І журлива вона, й піднесена,
Тільки фальш для неї чужа.
В ній душа Шевченкова і Лесина,
І Франкова у ній душа.
Дорожи українською мовою,
Рідна мова - основа життя.
Хіба мати бува примусовою?
Непутящим бува дитя! (Д.Білоус)
неслухняна


Повідомлень: 71
Звідки: місто Франкове

ПовідомленняНаписане: 24 лютого 2010, 11:48 Переглянути профілі учасників     Відіслати листа     Відповісти цитуючи     Догори

Споконвіку в держави, у нації
Стало добрим законом, панове:
Жить не може людина у Франції
І не знати французької мови.
То вода для людини для спраглої,
Джерело життєдайне, чудове.
Жить не може людина у Англії
І не знати англійської мови
В кожній мові – квітіння конвалії,
Гуркіт грому і гомін діброви.
Жить не може людина в Італії
І не знать італійської мови.
Із колиски до миті останньої
Є в людей розуміння здорове:
Жить не може людина в Іспанії
І не знати іспанської мови.
Хай слова вирізняються в реченні,
Як зерно, а не жмуття полови.
Жить не може людина в Туреччині
І не знати турецької мови.
Може, в мене поняття і спрощені,
Та тримаюсь такої основи:
Жить не може людина в Угорщині
І не знати угорської мови.
Жить не можна в Норвегії, Швеції,
Вже й в Прибалтиці, вже і в Молдові,
У Німеччині, в Польщі, у Греції
І не знати державної мови.
Тож думки пропливають, як тіні,
В далину, в безгоміння Дніпрове:
Жити можна лише в Україні
І не знать української мови…
Нік3


Повідомлень: 841

ПовідомленняНаписане: 24 лютого 2010, 18:54 Переглянути профілі учасників     Відіслати листа     Відповісти цитуючи     Догори

Гарні вірші, неслухняна
Нік3


Повідомлень: 841

ПовідомленняНаписане: 06 березня 2010, 17:03 Переглянути профілі учасників     Відіслати листа     Відповісти цитуючи     Догори

Фазіль Іскандер

Кролики і удави


Філософська казка



Це трапилося за далеких предалеких днів в одній південній-препівденній країні, коротше кажучи, в Африці.

В цей жаркий літній день двоє удавів, лежачи на великому моховитому камені, грілися на сонці, мирно перетравлюючи кроликів, що недавно проковтнули. Один з них був старий одноокий удав, відомий серед побратимів під кличкою Косий, хоча він був саме одноокий, а не косий.

Інший був зовсім юний удав і не мав ще ніякої клички. Не дивлячись на молодість, він вже достатньо добре ковтав кроликів і тому подавав достатньо великі надії. У всякому разі, він ще недавно харчувався мишками і курчатами диких індичок, але тепер уже перейшов на кроликів, що було, враховуючи його вік, чималим успіхом.

Навколо відпочиваючих удавів розстилалися густі тропічні ліси, де росли слонячі і кокосові пальми, бананові і горіхові дерева. Пурхали метелики величиною з маленьку пташку і птахи величиною з великого метелика. Спалахуючи різнокольоровим оперенням, з дерева на дерево перелітали папуги, навіть на льоту не припиняючи тараторити.
Іноді на вершинах дерев тріщали вітки і вищали мавпи, після чого лунав сонний рик дрімаючого поблизу лева. Почувши рик, мавпи переходили на шепіт, але потім, забувшися, знову починали вищати, і знову лев риком попереджав їх, що вони йому заважають спати, а він з вечора відправляється на полювання.

Мавпи знову переходили на шепіт, але зовсім замовкнути ніяк не могли. Вони вічно про щось сперечалися, а чого вони не поділили, було незрозуміло.

Втім, два удави, що відпочивали на моховитому камені, не звертали уваги на ці виски. Які нибудь дурощі, думали вони, іноді мимохідь уловлюючи мавпячу метушню, який нибудь гнилий банан не поділили, ось і сперечаються.

- Я одного ніяк не можу зрозуміти, - сказав юний удав, який тільки недавно навчився ковтати кроликів, - чому кролики не тікають, коли я на них дивлюся, адже вони звичайно дуже швидко бігають?

- Як - чому? - здивувався Косий. - Адже ми їх гіпнотизуємо.

- А що таке "гіпнотизувати"? - запитав юний удав.

Слід сказати, що за тих далеких днів, які ми взялися описувати, удави не душили свою жертву, але, зустрівши, або, вірніше, зумівши підстерегти її на достатньо близькій відстані, поглядом викликали в ній те саме заціпеніння, яке в простолюдді іменується гіпнозом.

- А що таке "гіпнотизувати"? - отож, запитав юний удав.

- Точно відповісти я утруднююсь, - сказав Косий, хоча він не був косим, а був тільки однооким, - у всякому разі, якщо на кролика дивитися на достатньо близькій відстані, він не повинен ворушитися.

- А чому не повинен? - здивувався юний удав. - Я, наприклад, відчуваю, що вони у мене іноді навіть в животі ворушаться.

- В животі можна, - кивнув Косий, - тільки якщо він ворушиться в потрібному напрямі.

Тут Косий злегка посовався на місці, щоб зсунути кролика, що проковтнув, тому що той раптом зупинився, немов почув їх розмову.
Річ у тім, що в житті цього старого удава був нещасний випадок, після якого він позбувся одного ока і ледве залишився живий. Кожного разу, коли він згадував цей випадок, проковтнутий кролик, зупинявся у нього в животі і доводилося злегка посоватися, щоб зсунути його з місця. Питання юного удава знову нагадали йому цей випадок, який він не любив згадувати.

- Все-таки я не розумію, - через деякий час запитав юний удав, - чому кролик не повинен ворушитися, коли ми на нього дивимося?

- Ну, як тобі це пояснити? - задумався Косий. - Видно, так життя влаштовано, видно, це такий старовинний приємний звичай.

- Для нас, звичайно, приємний, - згодився юний удав, подумавши, - але ж для кроликів неприємний?

- Мабуть, - після деякої паузи відповів Косий. В душі Косий, як для удава, був занадто добрий, хоча і недостатньо добрий, щоб відмовитися від ніжного м'яса кроликів. Він робив для кроликів єдине, що міг, - він старався їх ковтати так, щоб заподіяти їм якомога менше болю, за що, врешті-решт, поплатився.

- Так невже кролики, - продовжував юний удав, - ніколи не намагалися повстати проти цього неприємного для них звичаю?

- Була спроба, - відповів Косий, - але краще ти мене про це не питай, мені це неприємно згадувати.

- Але будь ласка, - змолився юний удав, - мені так хочеться послухати про що небудь цікаве!

- Справа в тому, - відповідав Косий, - що повстав саме мій кролик, після чого я і залишився однооким.

- Він що, тобі видряпав око? - здивувався юний удав.

- Не у прямому розумінні, але, в усякому разі, з його вини я залишився однооким, - сказав Косий, прислухаючись, як впливають його слова на рух кролика усередині живота. Нічого, кролик неначе рухався.

- Розкажи, - знову змолився юний удав, - мені дуже хочеться взнати, як це трапилося.

Косий був дуже старий і дуже самотній удав. Дорослі удави до нього відносилися глузливо або вороже, тому він так дорожив дружнім відношенням цього ще юного, але вже цілком умілого удава.

- Гаразд, - згодився Косий, - я тобі розкажу, тільки врахуй, що це секрет, молоді удави про нього не повинні знати.

- Ніколи! - присягнувся юний удав, як і всі що присягаються в таких випадках, приймаючи жар своєї цікавості за гарячу вірність клятві.

- Це трапилося років сімдесят тому, - почав Косий, - я тоді був не набагато старший за тебе. Того дня я підстеріг кролика біля Ослячого Водопою і цілком нормально проковтнув його. Спочатку все йшло добре, але потім, коли кролик дійшов до середини мого живота, він раптом встав на задні лапи, уперся головою в мою спину і...

Тут Косий раптово перервав свою розповідь і став до чогось прислухатися.

- Уперся головою в твою спину і що? - в нетерпінні запитав юний удав.

- Здається мені, що нас підслуховують, - сказав Косий, повертаючись зрячим профілем у бік кущів рододендрона, біля яких вони лежали.

- Ні, - заперечив юний удав, - тобі це здалося, тому що ти погано чуєш. Розказуй далі!

- Я косий, а не глухий, - пробурчав старий удав, але поступово заспокоївся. Мабуть, подумав він, шерех вітру в кущах рододендрона я прийняв за ворушіння живої істоти.

І він продовжив свою дивну розповідь. Оскільки він часто переривався - то займаючись своїм кролячим запором, то підозрюючи, що його хтось підслуховує, з чим юний удав ніяк не погоджувався, тому що побоювання за чужу таємницю завжди здаються перебільшеними, - ми більш коротко перекажемо цю історію.
Не побоюючись підслуховування, та і, признайтеся, приємно бути сміливим за рахунок чужої таємниці, ми розкажемо все, як було.
Отже, Косий, який тоді не був ні старим, ні косим, проковтнув кролика біля Ослячого Водопою. І дійсно, спочатку все йшло як по маслу, поки кролик раптом не встав на задні лапи і знизу не уперся головою йому в спину, даючи зрозуміти, що він далі рухатися не має наміру.

- Ти що, - говорить йому Косий, - гратися надумався? Перетравлюйся і рухайся далі!

- А я, - кричить кролик з живота, - на зло тобі так і стоятиму!

- Роби їм після цього добро, - сказав Косий і, подумавши, додав: - Подивимося, як ти встоїш.

І став він лупцювати його своїм молодим, ще еластичним і сильним хвостом. Лупцює, лупцює, аж самому боляче, а кролику нічого.

- А мені не боляче, а мені не боляче! - кричить він з живота.
Насправді, подумав удав, адже шкура у мене товста, і весь біль, призначений цьому негіднику, доводиться на мене самого.
- Гаразд, - все ще спокійно говорить Косий, - зараз я тебе зірву звідти.
Він подивився навколо, знайшов очима величезну кокосову пальму, у якої один з коренів, підмитий зливами, горбатився над землею. Він обережно проповз під корінь до того самого місця, де живіт його розчепірив цей живучий кролик.

- Лягай! - крикнув він. - Зараз молотити почну!

- Молоти! - відповідав йому з живота цей скажений кролик. - Зараз поміцніше упруся!

Тут удав насправді розсердився і давай соватися щосили під своїм коренем: назад вперед! назад вперед!

Пальма трясеться, кокосові горіхи летять на землю, а кролику хоч би що!

- Давай! - кричить. - Ще! - кричить. - Слабко! - кричить.

Косий від люті так розтрусив пальму, що мавпа, яка з цікавістю стежила за його дивною поведінкою, несподівано звалилася йому на голову. Удар був дуже чутливий, тому що мавпа летіла з самої вершини цієї пальми. Він спробував її укусити, але вона, шльопнувшися йому на голову, встигла відлетіти убік. Він кинувся було за нею, але кролик, що стояв у нього упоперек живота, не дав йому дотягнутися до неї.

Вже до цього достатньо ображений поведінкою кролика, а зараз і зовсім збезчещений падінням мавпи на голову, удав прийшов в неймовірну лють і так сіпнувся, що корінь обірвався, і він щосили ударився головою об самшитове дерево, що росло поряд, і знепритомнів.

Приблизно через годину він опам'ятався і, підвівши голову, озирнувся. Хоча в голові у нього гуділо, він все-таки почув навколо рідне шипіння рідних удавів. Узнали, значить, приповзли, переговорюються.

- Коли не повезе, - прошипів один, - так і кроликом вдавишся.

- А деякі ще нам заздрять, - сказав удав, відомий серед удавів тим, що звик все бачити в похмурому світлі.

- Братики, - простогнав Косий, - ум'явся він там, пропхнувся?

- Приблизно на одну мавпячу долоню пропхнувся, - сказав удав, що лежав поблизу.

- Дивлячись яка мавпа, - раптом зверху з пальми промовила мавпа, - якщо взяти орангутанга, то вийде, що кролик і на чверть долоні не просунувся.

- Цей кролик і не пропхнувся і не ум'явся, - підхопив удав, звиклий все бачити в похмурому світлі, - як стояв колом, так і стоїть.

- Братики, - змолився Косий, - допоможіть.

- Погані наші справи, - раптом пролунав голос царя удавів Великого Пітона, - поганий приклад заразливий. Вже мавпи починають нас повчати.

- А що, мавпи гірші за інших? - сварливо огризнулася з пальми мавпа. - Тільки що, відразу мавпи, мавпи.

Почувши голос Великого Пітона, бідний Косий прийшов в жах і навіть забув про свої нещастя.

Річ у тім, що, з'являючись серед удавів, Великий Пітон вимовляв бойовий гімн, який всі удави на знак вірності повинні були вислуховувати, підвівши голову. Ось слова цього короткого, але по своєму достатньо виразного гімну:

Нащадки Дракона.
Спадкоємці слави
Вихованці Пітона
Молоді удави
Кроликів, що проковтнули, солодкий тягар
Несіть! Так хоче грядущий Час!

Для Великого Пітона всі удави вважалися молодими, навіть якщо вони по віку були старші за його. Удав, що прослуховував вітання, не підвівши голови, позбавлявся життя як зрадник.

Ось чому Косий, який ще не став косим, почувши голос Великого Пітона, прийшов в жах, адже він був в несвідомому стані і не міг підняти голови під час читання гімну.

Насправді він марно так злякався. Звичка при звуках гімну підіймати голову була така сильна, що він і в несвідомому стані, почувши гімн, підняв голову разом зі всіма удавами.

За пропозицією Великого Пітона удави стали обговорювати, як врятувати свого невдачливого одноплемінника. Один удав запропонував йому доповзти до вершини найвищої пальми і звідти шльопнутися на землю, щоб роздавити зухвалого кролика.

- Що ви, братики, - змолився потерпілий, - так я зараз і не доповзу. А якщо доповзу, то обов'язково шльопнуся не тим місцем. Мені ж не везе.

- Вірно, не доповзе, - сказав Великий Пітон. - Які ще будуть пропозиції?

- А може, кролика випустити, і справа з кінцем? - невпевнено промовив одного з удавів. Великий Пітон задумався.

- З одного боку, це вихід, - сказав він, - але, з другого боку, паща удава - це вхід, а не вихід.

- А ми його не пустимо, - осмілів той, що вніс цю дивну пропозицію, - як тільки він вискочить, ми його тут же обробимо.

- Так я краще їжака проковтну, ніж цього скаженого кролика, - сказав удав, звиклий все бачити в похмурому світлі.

- Тихіше, - попередив Великий Пітон, - шипіть пошепки, не забувайте, що ворог усередині нас. В усякому разі, усередині одного з нас. За все своє життя, а мені, слава богу, двісті років, був тільки один випадок, щоб кролик вискочив з пащі удава.

- Розкажи, - стали просити удави, - ми про це ніколи не чули.

- Братики, - застогнав Косий, - вирішуйте швидше, а то вже немає сил терпіти.

- Почекай, - відповів Великий Пітон, - дай мені поговорити з своїм народом. Це трапилося за тих золотих днів, коли серед удавів була поширена гра, яка називалася "Кролика на кролика до наступного кролика".

- Так що ще це за гра? - закричали удави. - Розкажи нам про неї!

- Братики, - знову змолився Косий, але його вже ніхто не слухав. Звичайно, якщо Великий Пітон починав згадувати про те, що було раніше, його було важко зупинити.

А між іншим, насправді, за старих часів серед удавів була поширена ця гра. Один удав, що проковтнув кролика, знаходив іншого удава, що проковтнув кролика, і пропонував йому:
- Кролика на кролика до наступного кролика?!

- Йде, - відповідав другий удав, якщо погоджувався на гру. Гра полягала в тому, що два граючі удави лягали поряд і по знаку третього, який брав на себе роль судді, кролики починали бігати наввипередки усередині удавів - від хвоста до голови і назад. Чий кролик виявлявся спритніший, той і вигравав. Біг кроликів усередині удавів можна було легко прослідкувати, тому що спина удава хвилеподібно прогиналася по ходу руху кролика. Забавно, що сам біг кроликів викликався тим, що суддя, змінивши голос, кричав кроликам:
- Біжіть, кролики, удав поряд!

Після цього обидва кролики починали кидатися усередині удавів, тому що, прокинувшися від гіпнозу, вони ніколи не пам'ятали, що з ними трапилося. Вони вважали, що потрапили в якусь дивну нору, з якої треба шукати вихід.

Удав, чий кролик виявлявся спритнішим, вважався переможцем. Виграш його полягав в тому, що той, що програв, повинен був знайти йому кролика, загіпнотизувати його і, скромно відповзти убік, дати проковтнути тому, що виграв. Це була пекельна мука. Деякі удави після двох трьох програшів не витримували і захворювали нервовими захворюваннями.

За словами Великого Пітона, в цій грі була та особливість, що чим більше вигравав той або інший удав, тим сильніше розтягувався його шлунок, чим сильніше розтягувався його шлунок, тим легше ставало бігти наступному кролику і, отже, тим більше шансів виграти з'являлося у цього удава.

Серед удавів, виявляється, навіть був один чемпіон, який так розробив свій шлунок, що примушував усередині нього бігати козеня.

- Царю, о Царю, - раптом перебив Великого Пітона удав коротун.
Серед удавів він був відомий своєю невтомною допитливістю, яка його вже привела до того, що він замість кроликів почав ковтати банани і притому мав нахабство запевняти, ніби вони досить смачні. На щастя, за цим вільнодумством ніхто з удавів не пішов. Все-таки Коротун Великому Пітону був неприємний, як моральний виродок.

- Царю, о Царю, - запитав Коротун, - а що, якщо я, наприклад, короткий, а інший, наприклад, довгий?. В мені кролик швидше бігатиме від голови до хвоста?

- У-у-у, Коротун, - зашипів на нього Великий Пітон, - вічно ти себе протиставляєш. Не думай, що за старих часів удави були дурніші за тебе. Якщо один з удавів виявлявся довший, його підгортали настільки, наскільки він виявлявся довшим.

Тут удави прийшли в радісне збудження, до того їм сподобалася розповідь царя і дивно справедливі умови цієї стародавньої гри.

- Хай живе Цар і його пам'ять! - закричали вони. - Хочемо грати в цю чудову гру!

- На жаль, неможливо, - сумно сказав Великий Пітон, дочекавшися тиші.

- Чому?! - сумовито стали запитувати удави. - Вічно ти нас обмежуєш! Ми теж хочемо, щоб кролики бігали усередині нас.

- Тому що трапилося велике нещастя, - сказав цар, - після чого довелося обмежувати свободу пересування кроликів усередині в удавів.

- Ось так завжди, - пробурчав удав, звиклий все бачити в похмурому світлі, - обмежують свободу кроликів, а страждають удави.

- Справа в тому, - продовжував Великий Пітон, - що під час гри один з удавів чи то занадто широко роззявив пащу, чи то кролик його дуже намилився, але він несподівано вискочив у нього з пащі і втік в ліс.

- Неймовірно! - в один голос вигукнуло декілька удавів.

- Який негідник! - гойдали головами і шипіли інші.

- Неймовірно, але факт, - розказував Великий Пітон, - це були найчорніші дні нашої історії. Було неясно, що розкаже про нашу внутрішню будову кролик, що втік. Як сприйме його слова решта кроликів. Звичайно, були вжиті заходи для його спіймання, оголошена нагорода, але розкладання проникло вже і в ряди удавів. Через деякий час одне за іншим стали поступати повідомлення про те, що той або інший удав зловив цього злочинного кролика і обробив його. Але саме тому, що кролик, що втік, був один, а повідомлень про його проковтування було багато, було важко повірити, що він спійманий. Але потім поступово ми заспокоїлися. В усякому разі, з боку кроликів організованого опору не помічалося. Не виключено, що кролик, що втік, був спійманий яким нибудь скромним периферійним удавом, який проковтнув його, не тільки не вимагаючи нагороди, але і сам не відаючи про те, кого він ковтає. Через деякий час ми стратили удава-роззяву, і життя увійшло до нормальної колії. Правда, цю занадто азартну гру довелося заборонити, так само як і протиприродне продовження життя кроликів усередині удавів. Проковтнув - зволь обробляти, нічого церемонитися.

Великий Пітон помовчав, згадуючи прекрасні подробиці страти удава-роззяви. Йому хотілося, щоб хто нибудь запитав про цю страту, але ніхто не питав, і тоді він шепнув одному з помічників, щоб той організував питання з середовища рядових удавів.

- Група удавів цікавиться, - пролунало нарешті питання, - як саме страчували удава-роззяву?

- Своєрідне питання, - кивнув головою Великий Пітон, - це було прекрасне видовище. Зараз ми відмінили цю страту і, чесно скажу, марно. Смисл страти - самопоїдання удава. Йому не давали їсти протягом двох місяців, а потім засунули його власний хвіст в його власну пащу. Важко уявити собі що нибудь більш повчальне. З одного боку, він розуміє, що це його власний хвіст і йому жалко його ковтати, з другого боку, як удав, він не може не ковтати те, що потрапляє йому в пащу. З одного боку, він, самопожираючись, знищується, з другого боку, він, харчуючись самим собою, продовжує свої муки. Врешті-решт від нього залишається майже одна голова, яку розкльовували грифи і ворони.

- Яке грізне видовище! - вигукнули деякі удави. А деякі мовчки стали коситися на свої хвости.

- Не вистачало нової турботи, - сказав удав, звиклий все бачити в похмурому світлі, - тепер, звиваючись в кільця, я думатиму: а раптом мій хвіст випадково потрапить мені в рот?

- Зате будьте спокійні, - сказав Великий Пітон, - з тих пір жоден удав не випускав з себе кролика.

- А все-таки це дикість! - раптом вигукнув Коротун, не дуже висовуючись із-за дальніх рядів.

Не встигли удави що нибудь сказати з приводу цього грубого випаду, як почули щось і зовсім нечуване.

- Мерзотник! - раптом пролунав чийсь виразний голос. Всі удави стали підозріло оглядати один одного, прагнучи вгадати, хто посмів вимовити таке образливе слово.

Косий, про якого на той час всі забули, з жахом відчув, що це був голос кролика, якого він так невдало проковтнув. Він знав, що несе повну відповідальність за поведінку кролика, що проковтнув, і тому прийшов в жах.

Про всяк випадок, поки інші удави не здогадалися, хто кричав, він став озиратися як би у пошуках образника царя.

- Хто сказав "мерзотники"?! - страшним голосом прошипів Великий Пітон, оглядаючи ряди своїх вихованців, що збентежено ховали голови в траву. - Вже чи не ти, Коротун?!

- Я сказав про дикість, а про мерзотника, - підкреслив єхидно Коротун, - я не говорив.

Великий Пітон навмисне перевів образливе слово в множину, щоб воно, відносячись до багатьох удавів, до нього особисто, Великого Пітона, відносилося у вигляді такого дробу, де образа ніби ділилася на загальну кількість присутніх удавів. Йому здавався такий дріб менш образливиь, хоча, в душі, деяка компанія містить в собі речовину мерзоти, що набагато перевершує ту кількість, яка необхідна для виконання норми мерзотника кожним членом цієї компанії, тобто на кожного мерзотника цієї компанії може розподілитися півторачна норма мерзоти, якщо вони наполягатимуть на математичному виразі своєї частки мерзоти.

До речі кажучи, згодом тубільці засвоїли цей звичай удавів додавати образі розширювальне значення, щоб приховати частку своєї підлоти, якщо справа торкається негідника, або частку своєї мерзоти, як в цьому випадку, якщо справа торкається мерзотника.

Отже, Коротун нагадав, що саме говорив він сам і в якому саме числі було вжито образливе слово невідомим образником. Саме тому, щоб не загострювати увагу на цій неприємній тонкості, Великий Пітон не став особливо прискіпуватися до нього.

- У-у-у, Коротун, - тільки прошипів він в його сторону, - я ще зітру тебе в пил!

- Мерзотник! - раптом знову вимовив кролик з живота Косого.

- Прошу тебе, помовч, - змолився Косий, холодіючи від жаху.

- Я тут не для того, щоб мовчати! - голосно сказав кролик.

Оточуючі удави з подивом оглядали Косого, ніяк не розуміючи, чому цей невдаха посмів говорити з таким передсмертним нахабством. Всі вони, захопившися розповіддю Великого Пітона, забули, що усередині Косого сидить живий енергійний кролик.

- Так це ти?! - нарешті прошипів Великий Пітон, звернувшись до Косого, який все ще не був косим, хоча і дуже близько підійшов до того, щоб ним стати.

- Це не я, це в мені, - жахом признався Косий.

- Роздвоєння особи?! - гидливо припустив Великий Пітон. Серед удавів це вважалося ганебною хворобою.

- О Царю, - змолився Косий, - ви, як завжди захопившися великим минулим, забули, що в мені кролик.

- Ну і що? - перебив його Великий Пітон. - І в мені кролик і до того ж не єдиний.

Але тут до нього схилився один з його помічників і нашептав йому на вухо про те, що тут відбулося.

- Ах так, - пригадав цар, - так це він назвав всіх нас мерзотниками?

- Так, я! - вигукнув зухвалий кролик із заціпенілого від жаху удава. - Ти перший мерзотник серед своїх мерзотників і притому тупиця!

- Я мерзотник?! - повторив Великий Пітон, не знаходячи слів від гніву.

- Так, ти мерзотник! - радісно закричав зухвалий кролик.

- Я тупиця?! - не вірячи своїм вухам, повторив Великий Пітон.

- Так, ти тупиця! - захоплено викрикнув кролик. Цього разу голос його був особливо виразним, тому що бідний Косий, від жаху роззявивши пащу, так і застигнув.

Запанувала нехороша тиша, під час якої Великий Пітон не зводив очей з Косого.

- Твій шлунок став трибуною кролика, - сказав він грізно, - але ти за це поплатишся, жалюгідний інвалід.

- О, мій Царю, - змолився бідний Косий.

- Ніяких царів, - суворо відповідав Великий Пітон, - удав, з якого говорить кролик, це не той удав, який нам потрібен.

- Не той, не той, - зашипіли удави.

- А тому, - продовжував Великий Пітон, нарешті опам'ятавшись, - виволочіть його на Слонячу Стежку, хай вони утрамбують цього зухвалого кролика, якщо цей жалюгідний інвалід не міг сам його утрамбувати.

Удави з варти Великого Пітона підхопили Косого і поволокли його у бік Слонячої Стежки. Поки вони волочили його, кролик, не припиняючись, волав з його живота.

- Кролики! - кричав він. - Один кролик втік з живота удава! Сам цар про це говорив! Чиніть опір удавам! Навіть в животі! Як я!

- Волочіть швидше! - наказав Великий Пітон, якому розголошування цієї племінної таємниці дуже не сподобалося.

- Ми стараємося, - відповідали стражники, - але він упирається.

- Братики, - шепотів їм в цей час Косий, - змилосердьтеся, адже мене слони затопчуть разом з кроликом.

- Кролики тобі братики, - відповідали стражники, тягнучи його в глибину джунглів.

- Кролики! - все ще доносився голос зухвалого кролика. - Один кролик втік з пащі удава! Цар сам розказував!

- Хи хи хи, - раптом пролунав єхидний сміх Коротуна, - сам говорив, шипіть пошепки, а сам племінну таємницю розголосив.

- Виродок, - відповідав Великий Пітон, щоб не опускатися до суперечки з Коротуном, - бананами харчуєшся, мавпа.

- А чим мавпи гірші за вас? - крикнула мавпа, висунувшися з густої крони волоського горіха. - Тільки що, відразу мавпи.

Втім, як тільки Великий Пітон підняв голову, вона тут же прошмигнула в зелену крону і заклацала горіхами, раз у раз кидаючи вниз сердиті шкаралупи.

Мавпи знаходилися в складних відносинах з удавами. Річ у тому, що звичай удавів дозволяв харчуватися мавпами, але, оскільки вони дуже волохаті і не дуже смачні, харчуватися мавпами вважалося поганим тоном.

Таку точку зору неодноразово виказував сам Великий Пітон, і мавпи, з одного боку, зацікавлені в тому, щоб їх вважали несмачними, з другого боку, хворобливо сприймали всякий натяк на свою неповноцінність. Тому вони жили, дрібно політикуючи і огризаючись на окремі образи удавів, в той же час прагнучи зберегти пануючу серед удавів точку зору на свої смакові якості.

- Слухайте загадку, - сказав Великий Пітон, вирішивши наприкінці розсіяти враження від зухвалих вигуків кролика, - вона ж жарт. Який кролик може стати удавом?

Удави стали думати. Деякі вирішили, що цар за допомогою цієї загадки вишукує серед них майбутніх зрадників, і тому про всяк випадок вирішили мовчати. Інші виказували більш менш правдоподібні припущення. Але ніхто не відгадав правильної відповіді.

- Відповідь! Відповідь! - стали кричати удави.

- Добре, - сказав Великий Пітон, - ось вам відповідь: кролик, що проковтнутий удавом, може стати удавом.

- Але чому, о Царю? - запитували удави.

- Тому що кролик, перероблений удавом, перетворюється на удава. Значить, удави - це кролики на вищій стадії свого розвитку. Інакше кажучи, ми - це були вони, а вони - це майбутні ми.

- Ха-ха-ха! - сміялися удави жарту Великого Пітона. - Ми - це були вони. Здорово виходить!

- Згідно з наукою, - скромно додав Великий Пітон, ніби відводячи від себе особисто дуже захоплені погляди удавів.

- Великий Пітон - це все-таки Великий Пітон, - говорили удави, розповзаючись і із задоволенням згадуючи мудрий жарт свого царя. Їм було приємно відчувати, що, ковтаючи кроликів, вони не просто самі насолоджуються ніжним тонкошкурым тілом кролика, але, виявляється, і самого кролика, перетворюючи на себе, прославляють до свого рівня.

Але що ж трапилося на Слонячій Стежці?
Косий мало що пам'ятає. Він тільки пам'ятає, що удави його притримували, поки слони не з'явилися зовсім близько. Кролик усередині нього безперервно кричав, що треба боротися з удавами, навіть знаходячись в шлунку удава.

Чи зміг він вискочити з нього, коли слони стали їх топтати, він не пам'ятає, тому що знепритомнів ще до того, як перший слон наступив на нього.

За два тижні, в Сезон Великих Дощів, до нього повернулася свідомість, і він знайшов себе лежачим недалеко від Слонячої Стежки, куди він, судячи з усього, був відкинутий яким нибудь гидливим хоботом слона.

Тіло його в декількох місцях було відтоптано, і він вже став однооким, хоча не міг точно сказати - чи то слони йому ненавмисно видавили око, чи то пізніше, коли він лежав без свідомості, це око у нього виклював якийсь птах. Чомусь це питання сильно турбувало Косого, хоча в його положенні вистачало інших турбот. Косому чомусь хотілося, щоб око його був розтоптано ногами слонів, а не виклювано яким нибудь поганим птахом, що прийняв його за труп.

Думка про те, що якийсь птах виклював його око, немов зерно, чомусь не давала йому спокою, поки відчуття голоду не стало його витісняти. Так пройшло декілька днів, і раптом на нього сіла ворона, привернута його нерухомою позою. Йому вдалося схопити ворону, коли вона сіла йому на голову з тим, щоб виклюнути його єдине око. З тих пір він декілька місяців нерухомо лежав, втупившися в небо своїм єдиним оком. За цей час йому вдалося зловити декількох стерв'ятників і ворон, спокушених його трупним виглядом.

Так вижив Косий - до байдужого здивування інших удавів і до явного незадоволення Великого Пітона. Одноплемінники його не чіпали, але відносилися до нього презирливо, тому що, як сказав цар, удав, з якого говорить кролик, це не той удав, який їм потрібен.

Бідолаха Косий намагався послатися на те, що кролики, що проковтнули, іноді заговорювали і в інших удавах, але це не допомагало.

- То зовсім інше, - говорили йому, - то гіпнотичне марення, а у тебе кролик говорив свідомо.

До речі, ми забули згадати, що з тих пір, як кролик вибіг з пащі удава, був введений закон про негайну обробку кролика після заглота.
Закон цей, по суті, був розрахований на джентльменство удавів, тому що перевірити, чи відразу приступив удав до обробки кролика, що проковтнув, або, продовжуючи йому життя, продовжує своє задоволення, було неможливо.

Одним словом, після всього, що трапилося, одноплемінники прагнули уникати Косого. Його не чіпали, але і майже не говорили з ним. Косий від цього страждав, тому що у кожної живої істоти є незламна потреба спілкуватися з подібними собі. Саме тому Косий, виявившися сьогодні поряд з юним удавом, відверто розказав йому всю свою сумну історію. Мабуть, єдине, що він приховав від юного удава, це те, що він і зараз іноді, прикидаючись мертвим, ловить ворон, тому що полювати на кроликів з одним оком нелегко і гіпноз нерідко дає осічку.

- До речі, - запитав юний удав, - а як ти полюєш з одним оком?

- Що робити, - зітхнув Косою, - доводиться гіпнотизувати профілем, око втомлюється.

- А я все чув! - раптом пролунав голос кролика. Косий похолов.

- Як? - сказав він тремтячим голосом. - Ти живий? Я тебе знову проковтнув?

- Та ні, - поправив його юний удав, - це необроблений кролик говорить з кущів.

- Уф, - зітхнув Косий, - а мені здалося, що той.

- А що ти почув? - запитав юний удав, вдивляючись в кущі рододендрона і намагаючись роздивитися там кролика.

- Я давно веду нагляд за удавами, - сказав кролик з кущів, - ви підтвердили, що легенда про зухвалого кролика не легенда, а бувальщина. Це зайвий раз переконує в правильності моїх деяких припущень. Тепер я твердо знаю: ваш гіпноз - це наш страх. Наш страх - це ваш гіпноз.

- Користуєшся тим, що ми зараз обидва ситі? - сказав Косий, прислухаючись до свого шлунку.

- Ні, - відповідав кролик, - це плід довгих роздумів і строгих наукових досліджень.

- Чого ж ти підслуховуєш, якщо ти такий розумний, - запитав Косий, - або ти не чув, що це нечесно?

- Я про це теж багато думав, - відповідав кролик, так і не висунувшись з кущів, - підслуховувати у всіх випадках життя погано, це я знаю. Навіть підозрюючи когось в злочині, не можна його підслуховувати, тому що підозри можуть не виправдатися, а метод може укорінитися. Я хочу сказати, що кожний підслуховуючий може говорити: "а я його підозрював в злочині". Підслуховувати можна і потрібно в тому випадку, якщо ти абсолютно упевнений, що маєш справу із злочинцем. А ви, удави, - вбивці, ви або вчинили вбивство, або готуєтеся це зробити. Отже, якомога більше знати про вас - це благо для живих кроликів.

- Здається, я щось чув про тебе, - пригадав юний удав, - це ти Той Що Задумався?

- Так, я, - відповідав кролик.

- Ну, підійди сюди, якщо ти такий, - сказав юний удав, відчуваючи, що він, мабуть, і другого кролика зміг би обробити.

- Ні, - відповідав кролик, - я зараз не маю права ризикувати. Хоча гіпнозу немає, але укусити ви можете.

- Спасибі і на тому, - сказав Косий, прагнучи додати всій цій історії легкий гумористичний відтінок. Все-таки він багато сказав такого, чого не повинні були чути вуха кроликів. Все це пахло новими небезпеками. До того ж Той Що Задумався, так і не висунувшись з кущів, прошелестів в глибінь джунглів.

- Що ж ти не показався? - ще більш тужливо запитав Косий.

- Хай вам в кожному кролику увижається Той Що Задумався! - крикнув кролик, і голос його розчинився в шерехах джунглів.
На теплому моховитому камені стало якось тісно і незатишно. Обидва удави подумали, що добре б позбутися один одного як від небезпечних свідків, але обидва не наважувалися нападати. Молодий - тому що боявся, що йому не вистачить досвіду, а старий боявся, що йому не вистачить сил і спритності.

- Недобре все це вийшло, - прошипів юний удав, - мабуть, мені доведеться донести Великому Пітону про те, що ти тут напатякав.

- Не треба, - попросив Косий, - ти ж знаєш, як він мене не любить.

- А якщо виявиться? - заперечив юний удав.

- Сподіватимемося, що ніхто не взнає, - відповів Косий.

- Тобі добре, - сказав юний удав, - ти своє віджив, а у мене все попереду. Ні, я, мабуть, донесу.

- Але ж тоді і ти постраждаєш!

- Це чому ж?

- Якщо я почав промовляти, ти ж повинен був дати відсіч, - нагадав Косий про старий звичай, прийнятий серед удавів.
Насправді, подумав юний удав, є такий звичай. Він був в розгубленості. Він ніяк не міг зрозуміти, що йому вигідніше: донести або не донести.

- А якщо виявиться? - сказав він задумливо. - Ну добре, промовчу. А що ти мені даси за це?

- Що я можу дати, - зітхнув Косий, - я старий інвалід. Якщо тобі доведеться туго з кроликами, прикинься мертвим, і рано чи пізно тобі на голову сяде ворона.

- Та на біса мені твоя ворона! - обурився юний удав. - Я, слава богу, маю регулярного кролика.

- Не говори, - відповідав Косою, - в житті всяке буває.

- У неї, напевно, і м'ясо жорстке? - несподівано запитав юний удав.

- М'ясо жорсткувате, - згодився Косий, - але у важкий час це все-таки краще, ніж нічого.

- А якщо взнають? - знову засумнівався юний удав і, сповзаючи з каменя, на якому вони лежали, додав: - Добре, не донесу. Краще б я з тобою не зв'язувався. Тисячу разів мав рацію Великий Пітон, коли сказав, що удав, з якого говорить кролик, це не той удав, який нам потрібен.

Відповзаючи від Косого, юний удав насправді ще не знав, що вигідніше: донести або не донести. По молодості він не розумів, що той, хто роздумує над питанням, донести або не донести, врешті-решт обов'язково донесе, тому що всяка думка прагне завершення закладених в ній можливостей. Ось життя, із сумом думав Косий, було б краще мене тоді розтоптали слони, ніж жити в презирстві і страху перед побратимами.

Так думав Косий і все-таки в глибині душі (яка знаходилася в глибині шлунку) відчував, що з життя йти йому не хочеться. Адже так м'яко лежати на теплому моховитому камені, так приємно відчувати сонце на своїй старій ревматичній шкурі, та і кроликотравлення - що приховувати! - все ще приносило йому немало задоволення.

(далі буде)
Реконкіста


Повідомлень: 84
Звідки: Кам'янка-Черкаси

ПовідомленняНаписане: 08 березня 2010, 13:31 Переглянути профілі учасників     Відіслати листа     Відповісти цитуючи     Догори

Українські поети, письменники, поетеси та письменниці всіх часів.

Обіцяю, що ці літературні твори піднімуть настрій.

http://www.pysar.net/zmist.php
Нік3


Повідомлень: 841

ПовідомленняНаписане: 09 березня 2010, 21:00 Переглянути профілі учасників     Відіслати листа     Відповісти цитуючи     Догори

Фазіль Іскандер

Кролики і удави


Філософська казка


(продовження)

Того ж дня, коли сонце повисло над джунглями на висоті хорошого баобаба або поганої модрини, біля входу в королівський палац на Королівському Лужку був скликаний надзвичайний збір кроликів.
Сам Король сидів на піднесеному місці поряд з своєю Королевою. Над ними розвівався прапор кроликів із зображенням Цвітної Капусти.
Полотнище прапора представляло з себе великий лист банана, на якому качан Цвітної Капусти був складений з різнокольорових пелюсток тропічних кольорів, приклеєних до прапора за допомогою соснової смоли.
По суті кажучи, жоден кролик ніколи не бачив Цвітної Капусти. Правда, в кролячому середовищі завжди жили чутки (хоча їх і доводилося іноді підбадьорювати) про те, що місцеві тубільці разом із засекреченими кроликами, що працюють на таємній плантації по виведенню Цвітної Капусти, добилися рішучих успіхів. Як тільки досліди, близькі до завершення, дадуть можливість садити Цвітну Капусту на городах, життя кроликів перетвориться на суцільне свято родючості і обжерливості.
Час від часу поєднання кольорів в зображенні Цвітної Капусти на прапорі ледве помітно мінялося, і кролики бачили в цьому таємну, але безупинну роботу історії на благо кроликів. Побачивши на прапорі узор кольорів, що злегка змінився, вони багатозначно кивали один одному, роблячи для себе оптимістичні висновки, що далеко йдуть. Говорити про це вголос вважалося непристойним, нескромним, вважалося, що ці зовнішні знаки внутрішньої роботи історії виявилися випадково по якомусь доброму недогляду королівської адміністрації.
В очікуванні цього щасливого часу кролики жили своїм звичайним життям, паслися в навколишніх джунглях і пампах, крали в городах тубільців горох, квасолю і звичайну капусту, високі смакові якості якої запліднювали мрію про Цвітну Капусту. Ці ж продукти вони поставляли і до двору Короля.
- Ну, як сьогодні капуста? - бувало, питав Король, коли рядові кролики, виконуючи городній податок, накочували качани і складали їх в королівській коморі.
- Хороша, - незмінно відповідали кролики, облизуючись.
- Так от, - говорив їм на це Король, - коли з'явиться Цвітна Капуста, ви на цю зелену навіть дивитися не схочете.
- Господи, - зітхали кролики, почувши таке, - невже доживемо до цього?
- Будьте спокійні, - кивав Король, - стежимо за дослідами і сприяємо.
Велика мрія про Цвітну Капусту допомагала Королю тримати плем'я кроликів в достатньо гнучкій покірності.
Якщо в житті кроликів виникали прагнення, неугодні Королю, і якщо він не міг ці прагнення зупинити звичайним способом, він Король, вдавався до останнього улюбленого засобу, і кінцево, цим засобом була Цвітна Капуста.
- Так, так, - говорив він в таких випадках кроликам, що проявляли неугодні прагнення, - ваші прагнення правильні, але невчасні, тому що саме зараз, коли досліди по виведенню Цвітної Капусти такі близькі до завершення.
Якщо проявляючий прагнення продовжував упиратися, він несподівано зникав, і тоді кролики приходили до висновку, що його засекретили і відправили на таємну плантацію. Це було природно, тому що ті або інші прагнення проявляли кращі голови, і ці ж кращі голови, звичайно, перш за все потрібні для роботи над виведенням Цвітної Капусти.
Якщо сім'я зниклого кролика починала наводити довідки про свого родича, то їй натякали, що даний родич тепер "далеко в тому краю, де Цвітна Капуста квітне".
Якщо сім'я зниклого кролика продовжувала упиратися, то вона теж зникала, і тоді кролики говорили:
- Видно, він там великий учений. Сім'ю дозволили вивезти.
- Везе ж деяким, - говорили кролиці, зітхаючи.
Інших підозр в головах у рядових кроликів не виникало, тому що по вегетаріанських законах королівства кроликів карати карали - шляхом підвішування за вуха, - але вбивати не вбивали.
Отже, цього дня, який вже хилився до заходу, на Королівському Лужку Король і Королева сиділи на піднесеному місці, а над ними злегка колисався прапор із зображенням Цвітної Капусти.
Трохи нижче розташовувалися придворні кролики, або, як їх називали в кролячому простолюдді, Допущені до Столу. А ще нижче ті, які прагнули бути Допущеними до Столу, а далі вже стояли або сиділи на лужку рядові кролики.
Легко здогадатися, що надзвичайний збір кроликів був викликаний надзвичайним повідомленням Того Що Задумався.
- Наш страх - їх гіпноз! Їх гіпноз - наш страх! - повторювали рядові кролики, смакуючи цю спокусливу думку.
- Яка смілива постановка питання! - вигукували одні.
- І думки слідують одна за одною, - захоплювалися інші, - ну, прямо, як квасолини в стручку.
- Ой, кролики, що буде-е! - говорили треті, яким від великого відкриття Того Що Задумався робилося до того весело, що ставало жахливо.
І лише дружина Того Що Задумався, стоячи в натовпі тріумфуючих кроликів, раз у раз повторювала:
- А чому мій повинен був викривати удавів? А де Допущені до Столу мудреці і учені? А що ми за це маємо? Адже удави мститимуть мені і моїм дітям за те, що він тут набовтав!
- Ти повинна їм гордитися, дурна, - говорили їй оточуючі кролики, - він великий кролик!
- Залиште, будь ласка! - відповідала їм кролиця. - Вже я то знаю, який він великий! Дожив до сивини, а дотепер не може лист гороху відрізнити від листа квасолі!
А тим часом Королю кроликів повідомлення Того Що Задумався не сподобалося. Він відчув, що ця новина нічого хорошого йому не обіцяє. Але, будучи досвідченим знавцем настрою натовпу, він, бачачи загальне тріумфування, не заважав йому виявлятися зі всією повнотою. Він розумів, що всяке тріумфування натовпу має свою вищу точку, після якої воно обов'язкове повинне піти на спад, і тоді вже можна буде виказувати свої сумніви.
Річ у тому, що коли хто небудь, а особливо натовп, починає тріумфувати, він ще не знає, що всяке тріумфування рано чи пізно повинне піти на спад. І ось, коли тріумфування починає йти на спад, тріумфуючий, відчуваючи, що його тріумфування вичерпується, схильний звинуватити в цьому того, хто, викликавши тріумфування, виявляється, не додав йому невичерпного характеру.
Але якщо хтось своїм критичним відношенням до предмету тріумфування перебив загальне тріумфування, тоді гнів тріумфуючих з особливою силою спрямовується на нього. Адже тріумфуючі думали, що їх тріумфування носило невичерпний характер, а цей злобний заздрісник навмисне їм все зіпсував.
Король кроликів все це знав добре і тому довго мовчав. І ось, коли тріумфування дуже сильно вичерпалося, хоча все ще окремі його спалахи то тут, то там осявали радістю натовп, кролики стали помічати, що сам Король чомусь мовчить. І не тільки мовчить. Обличчя його виражає сумну терпимість перед сумним видовищем загальної помилки.
І тут всі почали розуміти, що Король сумнівається в правильності висновків Того Що Задумався. Допущені, помітивши сумнів Короля, довели його за допомогою окремих вигуків до ступеня відвертого обурення. Обурення Допущених у свою чергу було підхоплено Прагнучими Бути Допущеними і доведено до виразу гнівного протесту проти не перевірених Королем наукових чуток.
Так, Король мав рацію, відчувши велику небезпеку, яка, полягає в словах Того Що Задумався. Вся діяльність Короля була зв'язана з тим, що він особисто, разом з своїми придворними помічниками, визначав, яку кількість страху і обережності повинні відчувати кролики перед удавами залежно від пори року, стану атмосфери в джунглях і багатьох інших причин.
І раптом вся ця розроблена протягом років хитромудра система управління кроликами може завалитися, тому що кролики, бачите, не повинні боятися гіпнозу.
Король знав, що тільки за допомогою надії (Цвітна Капуста) і страху (удави) можна розумно управляти життям кроликів. Але на одній Цвітній Капусті довго не протримаєшся. Це Король розумів добре, і тому він зібрав всю свою державну мудрість і виступив перед кроликами.
- Кролики, - почав він просто, - я немолодий король. Я на престолі, слава богу, вже тридцять років і жодного разу за цей час не потрапив в пащу удава, а це про щось та говорить.
- Про те, що тобі все приносять в палац! - викрикнув з натовпу якиїсь зухвалий кролик.
Правда, вже було дуже темно, щоб роздивитися, хто говорить. Допущені до Столу і особливо Прагнучі із страшною силою зашикали на того, що осмілився кричати з натовпу.
Поглянувши на придворних, Король строгим голосом наказав освітити народ достатньою кількістю світильників. До цього всього декілька міхурів, видутих з прозорої смоли і наповнених світляками, осявали вхід в королівський палац і підвищення, на якому сиділи Король і Королева.
- О Королю, - нагадали придворні пошепки, зсипаючи світляків з кокосових шкатулок, в яких вони зберігалися, в світильники, - ви ж самі нас вчите режиму економії.
- Тільки не за рахунок інтересів режиму, відповідав Король впівголосу, оглядаючи натовп, поки придворні укріплювали світильники в різних кінцях Королівського Лужка. - Кролики, - покірливо звернувся Король до своїх підданих, - перш ніж розкрити помилку Того Що Задумався, хочу задати вам декілька питань.
- Давай! - закричали кролики.
- Кролики, - і голос Короля затремтів, - чи любите ви квасолю?
- Ще як! - хором відповіли кролики.
- А зелений горошок, свіженький, з куща?
- Не говори, Королю, - застогнали кролики, - не буди солодких спогадів!
- А свіжою капустою, - безжально гримів Король, - хрупчатою, рубчастою, кажу, любите похрумкати?
- У-у-у, - завили кролики і стали з свистом втягувати повітря в рот, - не роз'ятрюй, Королю, не сип на рани солодку сіль.
- Якщо це так, - продовжував Король, дивлячись на кроликів, застиглих в сентиментальних позах обгризання свіжих стручків або хрумкання капустяними листами, - переходжу до найголовнішої думки. Хто з вас вирощує горох, капусту, квасолю?
На деякий час запанувало здивоване мовчання.
- Але, Королю, - стали кричати кролики, - цим займаються тубільці!
- Значить, їм належать ці самі здійснені на сьогоднішній день (якнайтонший натяк на завтрашній день, пов'язаний з Цвітною Капустою) продукти харчування?
- Виходить, - відповідали кролики.
- А яким чином, - продовжував Король, - ви здобуваєте ці продукти?
- Крадемо, - скрушно відповідали кролики, - хіба ви не знали?
- Ну, це сказано дуже різко, - поправив Король, - правильніше сказати - відбираєте надлишки. Адже ви тубільцям дещо залишаєте?
- Доводиться, - відповідали кролики.
- Тепер переходжу до найголовнішої думки, - оголосив Король.
- Ти вже переходив до найголовнішої думки! - крикнув один з кроликів в натовпі.
- То була перша найголовніша думка, а зараз друга, - не розгубився Король. - Те, що удави ковтають кроликів, - це жахлива несправедливість, чи не так?!
- В тому то і справа, - закричали кролики, - про це то і тлумачить Той Що Задумався!
- Так, - продовжував Король, - це найжахливіша несправедливість по відношенню до кроликів, і ми з нею боремося тими засобами, які доступні нашому розуму. Правда, за цю жахливу несправедливість ми користуємося маленькою, але чарівною несправедливістю, привласнюючи найніжніші продукти харчування, вирощені тубільцями. Тепер допустимо на хвилину, що Той Що Задумався, має рацію, хоча це ще ніяк не доведено. Але уявимо. Гіпнозу, виявляється, ні, скачіть, кролики, куди хочете! Браво, браво, Той Що Задумався! Але що ж далі? А далі Той Що Задумався нам говорить, мовляв, якщо відпала найжахливіша несправедливість по відношенню до кроликів, значить, і кролики повинні припинити приємну, зрозуміло, для нас, несправедливість по відношенню до городів тубільців.
- Не скаже! Не скаже! - закричали кролики хором.
- А де упевненість? - запитав Король і звернувся до Того Що Задумався, який стояв недалеко від Короля і спокійно слухав його.
Після свого повідомлення про гіпноз він так і залишився на підвищенні, тому що Король велів йому залишитися, щоб, з одного боку, ніхто не подумав, ніби Король незадоволений, а з другого боку, щоб довге споглядання Того Що Задумався зробило його вигляд більш звичним і тому менш чудодійним.
Той Що Задумався, мовчав, хоча по його вигляду ніяк не можна було сказати, що він збентежений питанням Короля.
- Отже ти нам скажеш? - знову звернувся до нього Король, стараючись, щоб він зараз же викрив себе перед кроликами.
- Я потім відповім відразу на всі питання, - спокійно сказав Той Що Задумався, - хай Король продовжує.
- Добре, - усміхнувся Король, хоча і розсердився про себе, саме тому розсердився, що Той Що Задумався, не в результаті хитрого дипломатичного ходу відхилився від його удару, а просто в результаті дурного бажання не втрачати час на окремі питання.
- Підемо далі, - продовжував Король. - Кінцево, це жахлива несправедливість, що удави пожирають кроликів, і ми робимо все, щоб зменшити кількість жертв. Але навіщо підкреслювати тільки темні сторони? Життя є життя! І воно іноді підсовує нам дивовижні подарунки. Наприклад, ви стикаєтеся з удавом, ви в жаху! Але що ж? Виявляється, це Коротун, який тільки що натріскався бананів, він на вас і дивитися не хоче. Знову стикаємося з удавом! Знову жах. Але що ж? Виявляється, це Косий - і ви в цілковитій безпеці, тому що опинилися в мертвому просторі його сліпого профілю. Кролики, брати і сестри, не можна нехтувати такими дарами життя! Пам'ятайте, в природі все зв'язано! А що, якщо якнайтонше задоволення, яке ми одержуємо від Великої трійці (горох, квасоля, капуста), пов'язано з відчуттям страху, який ми відчуваємо перед удавами? А раптом без цього страху найароматніші продукти природи здадуться позбавленими смаку і жорсткими, як пампасова трава?
- Це жахливо, - вигукнули кролики, - тоді і жити не варто!
- А якщо це так, - продовжував Король, сам спалахуючи від власного красномовства, - перестанемо мріяти про майбутню Цвітну Капусту, перестанемо стежити за дослідами і сприяти?!
- Це жахливо, жахливо, жахливо, - стогнали кролики, від природи дуже вразливі, чим, до речі, і користувалися удави, як, втім, і Король, хоча ми ніяк не хочемо проводити якісь паралелі між ними.
- І ось що, кролики, - продовжував Король, оглядаючи натовп з виразом проникливої мудрості, - будемо відверті, адже ми тут всі свої. Признайтеся, коли ви увечері повертаєтеся в свою нору і взнаєте від кролиці, що такого то кролика проковтнув удав, хіба ви разом з печаллю по загиблому брату з особливою силою не відчуваєте затишку безпеки власної нори?! А солодкість облизувати ніжні тільця своїх чарівних крольчат?! А притискатися, притискатися (тут всі дорослі кролики, і я можу говорити прямо), притискатися, кажу, до теплої, ласкавої кролиці?!
- Так, так, - погоджувалися кролики, похнюпившися, - соромно признатися, але все це так.
- Нічого соромитися, кролики! - вигукнув Король. - Ви ж це відчуваєте разом із смутком по загиблому брату, а не окремо?!
- В тому то і справа, - відповідали кролики, - якось все це перемішується.
- Тим більше! - раптом на повний голос закричав кролик по прізвиську Меткий.
Він сидів серед Прагнучих Бути Допущеними до Столу. Зараз його зухвалий вигук був всіми помічений, і наступила досить таки ніякова тиша. По суті, він майже перебив Короля. Король спохмурнів.
- Тим більше! - знову закричав Меткий, нітрохи не бентежачись загальною увагою.
- Що "тим більше"? - нарешті строго запитав у нього Король.
- Тим більше, як бути з предками? - вигукнув Меткий. - Адже якщо Той Що Задумався, має рацію, виходить, що всі наші предки, героїчно загиблі в пащі удавів, були дурнями і боягузами, виходить, що вони загинули по дурості?!
- Доречне зауваження, - сказав Король, кивнувши головою і обернувшись до Того Що Задумався. - Цікаво, що ти відповіси на це?
- Я відразу відповім на всі питання, - спокійно відповідав Той Що Задумався, - Король може продовжувати.
- Бач ти, який самовпевнений, - не утрималася Королева і фиркнула у бік Того Що Задумався.
- Поки я кінчив, - сказав Король. - Одне можу додати: життя є життя. Раз Бог створив кролика - він мав на увазі кролика!
Кінець королівської мови потонув в дружних аплодисментах в славу прекрасних продуктів. В шумі цих аплодисментів час від часу лунали вигуки на честь Короля з середовища Допущених до Столу і захоплені висвисти в його ж честь з середовища Прагнучих.
Як завжди, скандувалася слава Великій трійці з деякими приватними додатками, серед яких частіше за все чулося:
- Скромній морквині теж слава!
Цікаво відзначити, що кожний кролик, аплодуючи, був упевнений, що він особисто аплодує ідеї союзу прекрасних продуктів харчування з кроликами. Але при цьому він думав, що інші аплодують не тільки цьому союзу, але і всій мові Короля. І оскільки всі думали так і всі вважали, що признатися в егоїстичній вузькості своїх аплодисментів щонайменше потворність, вони аплодували щосили, щоб приховати егоїстичну вузькість власних аплодисментів і злитися із загальним захопленням, з яким вони врешті-решт зливалися, і вже підхоплені цим захопленим потоком самі тягнули його далі. Так, маленькі ракети особистих аплодисментів, злившися, давали могутню силу двигуну громадської думки кроликів.
- Ну, як спіч? - запитав Король у Королеви, усаджуючись поряд з нею і киваючи на захоплений шум, піднятий кроликами.
- Ти був незрівнянний, милий, - сказала Королева і ніжно утерла листом капусти піт з лиця Короля.
- Меткий робить успіхи, - сказав Король і кивнув в його сторону.
Королева посміхнулася Меткому і поманила його до себе. Меткий швидко підскочив і завмер перед нею. Королева, усміхаючись, подарувала йому лист капусти, яким вона тільки що утирала обличчя Короля.
- Можеш з'їсти, - сказала вона йому. Це був знак великої милості, по суті, знак допущеня до Столу.
- Ніколи! - з жаром вигукнув Меткий, приймаючи подарунок. - Я засушу його на згадку про вашу велику милість.
- Як хочеш, - сказала Королева і з немалою жіночою цікавістю огляділа Меткого. Їй сподобалася його приємна зовнішність і гарячі швидкі очі. В ньому було щось таке, від чого їй захотілося народити маленьке бистрооке кроленя.
Коли все затихнуло, Той Що Задумався, який весь цей час продовжував стояти перед натовпом побратимів, нарешті заговорив.
- Почну з кінця, - сказав він. - Мені, кролику, немає чого піклуватися про природу удава. Хай він сам піклується про свою природу.
- Ось він і піклується, - єхидно вставив Меткий і, подивившись на Королеву, поцілував капустяний лист. Королева ще раз посміхнулася йому ніжною усмішкою.
- Цей Меткий - краса, - сказала вона.
- Вважай, що він у тебе за столом, - сказав Король, зосереджуючись на словах оратора і тому забувши, що ця милість Меткому вже надана.
Як багато можна зробити непомітно від чоловіка, подумала Королева, коли чоловіка роздирають суспільні пристрасті.
- Добре, хай буде так, - продовжував Той Що Задумався, - якщо удав має право піклуватися про свою природу, то і кролик має таке ж право. А суть природи кролика полягає в тому, що він не хоче бути проковтнутим удавом. Можемо ми, кролики, обійтися без удавів?
- Ще як! - вигукнули кролики. - Із задоволенням!
- Тоді скажи, - схопився Король, - чому Бог створив удава?
- Не знаю, - відповів Той Що Задумався, - може, у нього поганий настрій був. А може, він створив удава, щоб ми розуміли, що таке мерзота, так само як він створив капусту, щоб ми знали, що таке блаженство.
- Правильно! - закричали кролики. - Удав - мерзота! Капуста - блаженство!
- Горох і квасоля - теж блаженство! - нагадав один з кроликів з такою тривогою в голосі, немов, не нагадай він про це вчасно, такі прекрасні делікатеси вийдуть з вжитку кроликів.
- Продовжую, - сказав Той Що Задумався, - отже, якщо Бог створив удава таким, який він є, то і мене він створив таким, який я є. І якщо я задумався, значить, моїй природі кролика не чужий сумнів. Розвиваючи свою природу сумніву, яка, виявляється, все-таки існувала в моїй природі кролика, я став придивлятися, прислухатися, думати. Життя, як любить говорити наш Король, великий вчитель. Саме воно наштовхнула мене на всі мої сьогоднішні висновки. Одного разу я ніс до носа зіткнувся з удавом. Я відчув, що гіпноз скув мої м'язи. Від жаху я знепритомнів. Через декілька митей я опам'ятався і із здивуванням виявив, що я не проковтнутий, а хвіст цього ж удава, прошурхотівши мимо мене, прослизнув далі. Я озирнувся і взнав Косого, який, не помітивши мене, ковзав далі, пройшовши мимо мене сліпою стороною свого профілю. І тут велика думка, хоча ще і не так чітко оформлена, промайнула в моїй голові. Я зрозумів, що їх гіпноз - це наш страх. А наш страх - це їх гіпноз.
- О, свята наївність! - вигукнув Король, схоплюючись з місця і звертаючись до натовпу кроликів. - Хіба я вам не говорив про щасливу зустріч з Косим або Коротуном?
- Так, так, говорив, - відповіли кролики, відчуваючи, що в словах Того Що Задумався є якась спокуслива, але занадто турбуюча істина, а в словах Короля якась скучна, та зате заспокійлива правда.
- В тому то і справа, кролики, - сказав, хвилюючись, Той Що Задумався, - що я відчув всі ознаки гіпнозу, а удав мене навіть не помітив! Значить, я сам своїм страхом вселив собі гіпноз!
- Геніально! - вигукнув якийсь кролик з натовпу і, ударивши себе лапою по лобу, впав як мертвий. Бідна його голова не витримала цієї думки.
В натовпі виник деякий переполох, втім не небезпечний для продовження зібрання. Переконливість прикладу, який привів Той Що Задумався, повергнула кроликів, не дивлячись на жертву, у велике тріумфування.
- Перші плоди нового вчення! - крикнув Меткий, коли виносили кролика, померлого від сили власного прозріння. Але на його слова ніхто не звернув уваги.
- Здорово! Здорово! Здорово! - скандували тепер кролики. – Хай живе наш визволитель!
- Це ще треба довести! - закричав Король, схоплюючись. - Чому він упевнений, що сам себе загіпнотизував? Тільки тому, що Косий пройшов мимо нього своїм сліпим профілем. Хай мій Учений виступить і пояснить Тому Що Задумався, що відбулося з наукової точки зору.
Тут кролики поступово замовкли, і з натовпу Допущених до Столу виступив Головний Учений і, дочекавшися тиші, вимовив:
- Звичайно, повідомлення Того Що Задумався представляє чималий науковий інтерес.
Кролики на його слова відповіли захопленим гулом.
- І хоча наше зібрання затягнулося допізна, - продовжував Головний Учений, - ще рано робити якісь висновки. Але що ж могло відбутися під час передбачуваної зустрічі Того Що Задумався з Косим, або, виражаючись нашою науковою мовою, сліпим на одне око удавом? По видимому, наш дорогий колега Той Що Задумався, не наше загальне щастя, пройшов перед відключеною від зорових вражень частиною профілю удава. Тільки тому він залишився живий, бо смертоносне гіпнотичне проміння діючого ока виявилося в стороні від нашого улюбленого колеги, що послужило йому приводом для таких легковажних висновків щодо гіпнозу.
- Тримають там всяких калік, - пробурмотів Король, слухаючи Ученого і киваючи на знак згоди головою.
- Ні, дорогі мої кролики, - продовжував Учений, - гіпноз - поки що страшна зброя наших ворогів. Тільки слідуючи Таблиці Розмноження, розробленій нашими ученими при особистій участі Короля, ми можемо перемогти удавів. Пам'ятайте, вивчайте Таблицю Розмноження - і майбутнє кроликів буде гідне Цвітної Капусти!
Мова Ученого теж здалася кроликам переконливою, але все-таки більшість кроликів була налаштована на користь Того Що Задумався.
До речі, суть Таблиці Розмноження полягала в тому, що кролики, розмножуючись з випередженням удавів, зменшують ризик кожного окремого кролика настільки, наскільки кроликів буде більше, ніж удавів. З цієї таблиці виходило, що в майбутньому шанс зустрітися з удавом у кожного кролика стане, зменшуючись, прямуючи до нуля і врешті-решт досягне його і навіть перевершить! Тому кролики дуже любили розмножуватися.
Але зараз настрій кроликів був на користь Того Що Задумався. Король, бачивши це, вирішив перенести зібрання на який-небудь інший, більш відповідний день. З цією метою він непомітно для натовпу наказав виступити придворному Освітлювачу.
- Кролики, - сказав той, - час пізній. Світильники гаснуть, пора годувати світляків.
- Нічого, - закричали у відповідь кролики, - в лісі повно гнилиць! Треба буде - наберемо!
Довелося продовжити зібрання і дати слово Тому Що Задумався.
- Кролики, - сказав Той Що Задумався, - наш Учений, як завжди, говорить дурниці! Я стверджую, що гіпнозу немає взагалі. Пригадайте, скільки жаб в Жаб'ячому Броді. Через цей брід щодня перепливає той або інший удав. Якби удав володів гіпнозом, то незалежно від його волі десятки жаб, що знепритомніли, спливали б на його шляху. А якби спливали жаби, то водоплавні птахи летіли б вслід за пливучим удавом. Але, як ви знаєте, ніякі птахи не слідують за пливучим удавом.
- Точно! Точно! - закричали кролики. - Там сотні птахів, але жодна не летить за удавом.
- Той, що задумався, має рацію! - кричали вони. - Наш страх - їх гіпноз! Їх гіпноз - наш страх!
Поки вони шумно виявляли своє захоплення, Король покликав з натовпу Допущених кролика, що посідав посаду Старого Мудрого Кролика.
Цікава історія піднесення цього кролика. Біля королівського палацу росте морквяний дуб, жолуді якого мають форму морквини. Хоча плоди морквяного дуба і неїстівні - їх кролики звичайно використовують для прикраси святкових ходів, - морквяний дуб шанувався кроликами як священне дерево.
Час від часу з морквяного дуба падають морквяні жолуді, до речі, вельми важкуваті. Були випадки важких ушкоджень і навіть смертей кроликів, що виявилися у момент падіння жолудя під покровом дерева. Одного разу саме цей кролик опинився під морквяним дубом, коли з нього злетів жолудь, що попав йому в голову.
Він одержав струс мозку. Це був перший випадок такого роду захворювання в кролячому племені.
- Струс мозку? - здивувався Король з невідомої хвороби.
- Так, струс, - підтвердили лікарі.
- Значить, було що стрясати? - здогадався Король.
- Значить, було, - підтвердили лікарі.
- Вилікується - призначимо його на посаду Старого Мудрого Кролика, - вирішив Король, і, коли цей рядовий кролик вилікувався, він відразу опинився в числі Допущених до Столу.
- Виступиш, - сказав йому зараз Король, похмуро оглядаючи натовпи тріумфуючих кроликів, серед яких знаходилися і такі, які здіймали лапки, стислі в кулачок, як би загрожуючи удавам.
- Здається, це кінець, - сказав Старий Мудрий Кролик.
- Треба спробувати, - сказав Король, одночасно даючи розпорядження Начальнику Охорони королівського палацу перевірити запасні виходи з палацу на випадок бунту.
- Я старий, мудрий кролик, - почав Старий Мудрий Кролик, і він частково мав рацію, тому що з тих пір, як його призначили на цю посаду, він встиг постаріти. - Присягаюся морквяним деревом, що зробило мене мудрецем, в словах Того Що Задумався…
Але тут тріумфування кроликів прийняло загрозливі розміри. Можна було чекати, що вони негайно переоберуть Короля і посадять на його місце Того Що Задумався.
- В словах Того Що Задумався, - повторив він, пропустивши хвилю тріумфування, - дуже багато правди.
- Ура! - дружно закричали кролики, перекриваючи виски Допущених, яких у разі перевороту нічого хорошого не чекало.
А тим часом Прагнучі принишкнули і прагнули виглядати так, як якби вони взагалі ніяких прагнень не мали. Деякі з них навіть покидали свої місця, немов їм дуже захотілося пройтися по своїх фізичних потребах. По дорозі назад вони сильно затримувалися, впізнаючи в натовпі кроликів своїх старих знайомих і охоче заговорюючи з ними.
- В тому, що сказав Король, - продовжував Старий Мудрий Кролик, - не дуже.
Натовп кроликів принишкнув, Старий Мудрий Кролик подивився на Короля і з жахом подумав: а раптом не переоберуть? Коли натовп тріумфував, йому здавалося, що він сильніший за Короля. Коли він замовк Король знову здавався сильнішим. І тому він несподівано навіть для себе закінчив:
- Дуже багато правди. Але скажи, Той Що Задумався, - продовжував він, - якщо ти маєш рацію і закінчиться жахлива несправедливість по відношенню до нас, чи дозволиш ти нам користуватися нашою Великою трійцею: квасолею, горохом і капустою?
- Так, так, - закричали кролики, - розвій сумніви!
Той Що Задумався мовчки дивився на свій народ і нічого не говорив. Тим часом рядові кролики, взявшись за лапи, стали притоптувати, повторюючи:
- Дозволивши красти, розвій сумніви! Дозволивши красти, розвій сумніви!
Той Що Задумався, продовжував мовчати. Король, що сидів похмуро опустивши голову, раптом відчув, що лоскочучий промінець надії торкнувся його ніздрів.
- Кролики, - нарешті сказав той, що Задумався, - я вам пропоную вирішити головну нашу задачу: перестати боятися удавів. А що буде далі, я можу тільки припускати.
- Чи бачите, він може тільки припускати! - вигукнула Королева і, гнівно розірвавши лист капусти, відкинула його від себе.
Прагнучі схвально загуділи, прагнучи запам'ятати, куди впали обривки капустяного листа.
- А ще корчить вчителя життя! - вигукнув кролик по прізвиську Меткий. Він це вигукнув, дочекавшись тиші, щоб виділити свій голос.
Нікого так не дратував Той Що Задумався, як Меткого, тому що в юності вони дружили і досить часто закохувалися в одну і ту ж кролицю. Меткий був упевнений, що він міг би зробити не менше блискучих відкриттів, ніж Той Що Задумався, якби не прагнув бути Допущеним. Поглинений філософією власного існування, він ніяк не знаходив часу зайнятися існуванням кроликів.
- Йому добре, - мовляв він своїм знайомим, коли мова заходила про Того Що Задумався, - він не прагне бути Допущеним.
- А хто тобі заважає не прагнути? - питали знайомі в таких випадках.
- Ви краще запитайте, хто мені допомагає, - відповідав їм на це Меткий, роздумуючи, як би непомітніше попастися на очі Королю.
Тим часом Той Що Задумався, продовжував.
- Кролики, - говорив він, - якщо ми прагнутимемо із самого початку побачити самий кінець, ми ніколи не зрушимо з місця. Важливо зробити перший крок і важливо бути упевненим, що він правильний.
- Ну хоч що небудь, - кричали кролики, - скажи, що ти думаєш щодо квасолі, гороху і капусти!.
- Я думаю, - сказав Той Що Задумався, - коли відпаде жахлива несправедливість удавів по відношенню до нас, ми повинні подумати і про нашу несправедливість по відношенню до городів тубільців.
- У-у-у! - завили незадоволені кролики. А Король похитав головою: мовляв, більше слухайте його, він вам влаштує щасливе життя.
- Справа не в тому, щоб відміняти ці прекрасні продукти, - сказав Той Що Задумався, - а в тому, щоб навчитися самим вирощувати їх.
- У-у-у - завили кролики хором, - як нецікаво. А як ми оброблятимемо землю?
- Не знаю, - сказав Той Що Задумався, - може, ми домовимося з кротами, може, ще що.
- У-у-у! - завили кролики ще скучніше. - А якщо кроти не згодяться? Значить, прощай, квасоля, горох, капуста?!
І тут від імені рядових кроликів виступив простий поважаний всіма кролик.
- Послухай, Той Що Задумався, - сказав він, - ми всі тебе любимо, ти наш хлопець, думаєш про нас. І це добре. Але щось ти не додумав. Ось я, наприклад, щодня ходжу в ліс, в пампаси, до тубільців на городи заглядаю. Щодня я можу зустрітися з удавом, але можу і не зустрітися. Позавчора, наприклад, не зустрівся, вчора теж і сьогодні, слава богу, як бачиш, живий-здоровий. Що ж виходить? На городах тубільців я можу бувати щодня, а удав мене може проковтнути далеко не щодня. Виходить - поки я у виграші. Виходить, ти чогось не додумав, Той Що Задумався. Ось піди на свій зелений горбик і придумай таке, щоб і удави нас не чіпали і щоб, як мовиться, Бог трійцею не образив. Тоді ми всі, як один, підемо за тобою.
- Правильної! Правильно! - стали кричати рядові кролики, тому що у важку хвилину рішення не ухвалювати ніякого рішення було для кроликів найбажанішим рішенням.
- Я особисто перший піду за тобою, - крикнув Король кроликів, - як тільки твої висновки підтвердяться!
- Хай живе наш благородний Король! - стали кричати кролики, задоволені своїм рішенням не ухвалювати ніякого рішення.
- Більш того, - продовжував Король, - щоб Той Що Задумався, міг думати, не відволікаючись, щодня з нашого столу видаватимуться його сім'ї дві повноцінні морквини!
- Хай живе Король і його щедрість! - закричали кролики.
- Розмножуватися з випередженням - ось наша зброя! - крикнув Король і на знак того, що збір закінчений, узявши за лапку Королеву, віддалився до себе в палац.
Кролики теж, окликаючи попутників, розійшлися по своїх норах. Деякі з них, відчуваючи розкаяння совісті, гаряче хвалили чудову ідею Того Що Задумався, хоча і указували на її деяку незрілість.
Інші кролики питали у дружини Того Що Задумався, чи задоволена вона королівською допомогою.
- Це не таке вже що, але все-таки дещо, - відповідала вона кроликам, що цікавилися, і, у свою чергу, намагалася взнати, чи включається сьогоднішній день в пенсійний термін і чи зможе вона на цій підставі одержати завтра чотири морквини у Королівського Скарбника, відомого своєю скнарістю і крутійством.
- Сьогоднішній день включно! - зі всією ліберальною рішучістю відповідали їй кролики, і тим ліберальніше і тим рішучіше відповідав кожний, чим більше не вистачило йому рішучості підтримати її чоловіка під час збору.
Сумно сидів Той Що Задумався, на спорожнілому Королівському Лужку. Біля нього залишився один молодий кролик, що не тільки повірив в правильність його вчення (таких було немало), але і зважився, ризикуючи спокійним життям, слідувати за ним.
- Що тепер робити? - запитав він у Того Що Задумався.
- Нічого не залишається, - відповідав Той Що Задумався, - думатимемо далі.
- Можна я думатиму з тобою? - запитав молодий кролик. - З тих пір, як я почув те, про що ти говорив, у мене з'явилася спрага знати істину.
- Думатимемо разом, Той Що Зажадав, - сказав Той Що Задумався. - Я всю силу свого розуму витрачав на вивчення удавів, але про те, що самі брати кролики ще не підготовлені жити правдою, я не знав.

(далі буде)

 
Нова тема Відповісти

 
ВО "Свобода"
Олег Тягнибок - голова партії
Всеукраїнське об'єднання "Свобода"
http://www.tyahnybok.info

Виступає за:
захист прав українців
шану національних героїв та святинь
поширення української мови
тверду проукраїнську політику



ВО "Свобода"
Українська права партія,
зареєстрована в 1995, однак
діяла з перших років
здобуття незалежності. Програма ВО "Свобода" є
Програма захисту українців

Основні напрямки програми:
визнання голодомору та
репресій геноцидом українців,
захист української мови,
визнання ОУН-УПА,
національна справедливість



Лічильники

Український рейтинг TOP.TOPUA.NET